як вона вже й прилипла до нього!
Бетті. Але, друже мій, Діна ж нічогісінько не знає…
Бернік. Ну, то Йогану принаймні слід би бути настільки тактовним, щоб не приділяти їй особливої уваги. Я помітив, якими очима Вігелан на це дивився.
Бетті (впускаючи роботу на коліна). Карстене, ти можеш зрозуміти, навіщо вони повернулись?
Бернік. Гм… У нього, бач, там якась ферма, і справи, очевидно, не блискучі. Лона вчора дала зрозуміти, що їм доводиться їздити другим класом.
Бетті. На жаль, це, мабуть, так і є. Але як вона могла з ним приїхати? Вона?! Після тієї смертельної образи тобі…
Бернік. Ах, не думай про ці давні історії.
Бетті. Та хіба ж я можу зараз думати про щось інше? Адже він мені брат… Та й не про нього я турбуюсь… Але тобі скільки може бути неприємностей, Карстене. Я страшенно боюся, що…
Бернік. Чого ти боїшся?
Бетті. Хіба не можуть заарештувати його за ті гроші, які пропали у твоєї матусі?
Бернік. Пусте! Хто може довести, що гроші пропали?
Бетті. Ах, Боже мій, та про це ж, на жаль, усе місто знає, і ти сам казав…
Бернік. Я нічого не казав. І місто нічогісінько не знає, все це були тільки плітки.
Бетті. Який ти великодушний, Карстене!
Бернік. Кажу тобі, викинь з голови оці спогади! Ти сама не знаєш, як мені прикро від того, що ти все це розкопуєш. (Походжає туди й сюди і раптом жбурляє палицю.) І принесло ж їх саме тепер, коли мені необхідна цілковита прихильність суспільства і преси… Тепер полетять всілякі кореспонденції до газет сусідніх міст… Добре я прийму несподіваних родичів чи погано – все зуміють перетлумачити. Почнуть порпатися в старому мотлоху, як оце ти зараз. У такому суспільстві, як наше… (Жбурляє рукавички на стіл.) І ні з ким поговорити, ні на кого спертися!
Бетті. Ні на кого, Карстене?
Бернік. Та на кого ж?… І треба ж їм було сісти мені на шию саме тепер! Немає сумніву, вони влаштують який-небудь скандал – особливо вона. Чиста біда мати таких родичів!
Бетті. Я ж не винна, що…
Бернік. В чому ти не винна? Що ти їм рідня? Свята істина.
Бетті. І не кликала ж я їх додому…
Бернік. Ну, знову все спочатку! Я їх не кликала, та я їх не виписувала, не тягла сюди силоміць! Напам'ять уже знаю всю ієреміаду.
Бетті (плаче). Який ти… недобрий!
Бернік. Оце прекрасно! Заплач іще, щоб задати більше роботи довгим язикам. Облиш ці дурниці, Бетті! Іди на терасу. Сюди можуть прийти. Ще побачать господиню з червоними очима. От було б чудово, якби по місту пішов поголос, що… Чуєш? Хтось іде коридором.
У двері стукають.
Увійдіть!
Бетті виходить з роботою на терасу. Суднобудівник Еуне входить з правого боку.
Еуне. Моє вшанування, пане консул.
Бернік. Здрастуйте. Мабуть, догадалися, чому я послав за вами?
Еуне. Управитель казав учора, що пан консул ніби незадоволені тим, що…
Бернік. Я незадоволений усім станом справ на верфі, Еуне. Ремонт суден у вас не посувається. «Пальмі» вже
