– уміти все бачити в такому гарному світлі!
Рерлун. У цьому відношенні багато є вродженого, але багато чого можна досягти самому. Уся справа в тому, щоб дивитись на речі з точки зору серйозного життєвого завдання. (Звертаючись до Марти.) А що ви, наприклад, скажете на це, добродійко? Чи не почуваєте ви під собою міцніший ґрунт з того часу, як присвятили себе шкільній справі?
Mарта. Хто його знає… Часто, коли я сиджу там, у школі, мене так і тягне далеко-далеко, в бурхливе море.
Рерлун. Це спокуса, добродійко. Але перед такими неспокійними гістьми треба міцно, дуже міцно замикати двері. Бурхливе море – це ви, звичайно, говорите не буквально; ви розумієте під цим неозоре вируюче людське суспільство, де так багато хто гине. І невже ви справді так високо цінуєте оце життя, гамір і галас якого долинає до вас іззовні? Досить кинути погляд туди, на вулицю, де людці в поті лиця сновигають під пекучим сонцем у своїх дріб'язкових справах. Ні, далебі, нам куди краще сидіти тут, у холодку, спиною до того, звідки йде спокуса!..
Марта. Так, справді, ви, мабуть, маєте цілковиту рацію.
Рерлун. Їв такому домі, як цей, біля прекрасного і чистого сімейного вогнища, де сімейне життя знайшло свій найкращий вияв… де панує мир і злагода… (Звертаючись до господині.) До чого це ви прислухаєтесь, добродійко?
Бетті (повернувшись до дверей кабінету). Як вони там голосно розмовляють.
Рерлун. Хіба трапилося щось особливе?
Бетті. Не знаю. Я тільки чую, що в чоловіка хтось є…
Гільмар Теннесен з сигарою в зубах входить з правого боку, але спиняється, побачивши дамське товариство.
Гільмар. Ах, пробачте, будь ласка. (Хоче йти.)
Бетті. Заходь, заходь, Гільмаре, ти нам не заважаєш. Тобі щось потрібно?
Гільмар. Та нічого, я так, тільки хотів заглянути. (До дам.) Моє вшанування. (Звертаючись до Бетті.) Ну як, на чому скінчили?
Бетті. Відносно чого?
Гільмар. Але ж Бернік скликав у себе нараду.
Бетті. Хіба? В чому ж річ?
Гільмар. Знову ця нісенітниця з залізницею.
Фру Руммель. Та невже?
Бетті. Бідний Карстен! Знов для нього неприємності…
Рерлун. Як же це так, пане Теннесен? Адже торік консул ясно дав зрозуміти, що він не хоче ніякої залізниці.
Гільмар. Мені теж так здавалось, але я зустрів управителя Крапа і він сказав, що питання про залізницю порушене знов і що Бернік радиться з трьома місцевими тузами.
Фру Руммель. Недарма мені почувся голос чоловіка.
Гільмар. Так, пан Руммель, звичайно, тут. Також і Санстад та Міккель Вігелан – «святенник Міккель», як його прозвали.
Рерлун. Гм…
Гільмар. Ах, пробачте, пане ад'юнкт.
Бетті. Так у нас було добре, мирно…
Гільмар. Як на мене, то я не від того, щоб вони знов погризлися. Все-таки розвага.
Рерлун. О, на мою думку, без таких розваг можна
