rel="nofollow" href="#n_34" type="note">[34]Принадо очей, муко сердець, світе розуму, я не цілую пороху від ніг ваших, бо ви не багато ходите або ступаєте на іранські килими чи троянди. Я приношу вам переклад книжки одного давнього мудреця, що, мавши щастя нічого не робити, мав щастя втішати себе, пишучи історію Задіґа, твір, у якому сказано більше, ніж здається на перший погляд. Прошу вас прочитати його і судити про нього, бо хоч ви ледве досягай весни вашого життя, хоч усі розваги чекають на вас, хоч ви вродливі й таланти ваші збільшують вашу вроду, хоч вас вихваляють з вечора й до ранку і хоч з усіх цих причин ви маєте право не мати звичайного розуму, проте розум ваш гострий, а смак тонкий, і я чував, як ви міркували краще, ніж старі довгобороді дервіші в гостроверхих шапках. Ви скромні, та анітрохи не підозрілі, ви ніжні, а з тим і не кволі, ви робите добро, але свідомо, ви любите своїх друзів і не набули собі ворогів. Ваш розум ніколи не позичає собі розваги в стрілах обмови; ви ані говорите лихого, ані робите його, хоч вам надзвичайно легко це робити. Словом, душа ваша завжди здавалася мені чистою, як і ваша врода. У вас є навіть певна частка філософії, через що я й думаю, що вам більше, аніж кому іншому, смакуватиме цей твір мудреця.
Був він спочатку писаний стародавнім халдейським письмом,[37] що його не знаємо ні я, ні ви. Далі його переклали арабською, щоб звеселити славетного султана Улуг-бека.[38] То була пора, коли араби й перси саме почали писати «Тисячу й одну ніч»,[39] «Тисячу й один день»[40]тощо. Улуг більше любив читати «Задіґа», але султанші любили більше «Тисячу й одну ніч». «Як можете ви віддавати перевагу казкам, – говорив їм мудрий Улуг, – що не мають змісту й нічого не означають?» – «Саме за це ми й любимо їх», – відповідали султанші.
Я тішу себе надією, що ви не скидатиметеся на них і що ви будете справжнім Улугом. Я сподіваюся навіть, що коли вам набриднуть звичайні розмови, що дуже скидаються на «Тисячу й Одне», хіба що не такі цікаві, я зможу знайти хвилину, щоб мати честь говорити з вами розумно.
Коли б ви були Талестридою[41] за часів Іскандера,[42] сина Філіпа, коли б ви були царицею Савською[43] за часів Соломонових, то ці царі прийшли б уклонитися вам.
Я прошу небесні чесноти, щоб вашим розвагам не було краю, врода ваша була довгочасна й щастя ваше безконечне.
Сааді.
Розділ перший
Одноокий
За часів короля Моабдара жив у Вавилоні молодик, Задіґ на ймення, що зроду мав великі здібності, які від виховання тільки збільшилися. Незважаючи на багатство і молодість, умів він стримувати свої пристрасті; він не удавав нічого, він не хотів завжди бути правим і вмів поважати людські вади. Дивувалися, дивлячись, як при такому розумі не ображався він на оті розмови, такі невиразні, такі безладні, на оті зухвалі пересуди, на оті невігласні міркування, на недоумкувате блазенство, на той порожній словесний шум, що зветься у Вавилоні розмовою. Він засвоїв з першої книги
…
