жінок на рівних із чоловіками, то ми маємо входити в ці царини. Ми можемо починати з найнижчого рівня в широких масах. Нам не потрібно навчатися все життя, щоб увійти в політику. Політична кар’єра – це місце сили для жінок.
Ви знали, що в 1935 році Елеонора Рузвельт протягла через Конгрес проект закону, згідно з яким у кожному новому збудованому будинку має бути ванна кімната? Багато хто з чоловіків-членів Конгресу заперечували, мовляв: «Як ми зможемо розрізняти багатих і бідних, якщо в усіх буде ванна кімната?!» Сьогодні ванни вдома здаються нам чимось таким очевидним, що ми й не підозрюємо, що за це жінка при владі боролася з конгресом. Коли жінки збираються разом, ми можемо звертати гори й робити світ кращим місцем для життя.
Ми пройшли довгий шлях, і не варто про це забувати. За колоніальних часів чоловік був беззаперечним правителем домогосподарства, і за будь-яку непокірність дружини, дитини чи слуги існувала кара – побиття. У 1850-ті роки жодна поважна жінка не могла дозволити собі отримувати задоволення від сексу. Так, ми пройшли чималенький шлях і лише починаємо цю нову фазу нашої еволюції. Нам ще належить багато зробити й багато чого навчитися. Зараз перед жінками відкриті нові горизонти свободи, нам потрібні нові творчі рішення для всіх жінок, зокрема й для тих, хто живе наодинці.
Розділ II
Реклама: орієнтація на жіночу самооцінку
Рекламний світ орієнтується на жінок, і, користуючись нашою заниженою самооцінкою, змушує нас купувати певну продукцію. У підсумку більшість реклам говорять: «Ви недостатньо хороші… і можете виправити себе, придбавши наш товар». Ми дозволили рекламодавцям отак націлитися на нас лише тому, що ми віримо: з нами щось не так, потрібно щось виправляти. Нам слід припинити ловитися на їхні прийоми, що змушують почуватися неповноцінними.
Улюблена мішень рекламодавців – тіло. Через успадковані від суспільства негативні переконання про наші тіла й через важку артилерію реклами, що без кінця торочить: «Ви недостатньо хороші», не дивно, що ми переважно не любимо своє тіло. Чи багато з нас може щиро сказати, що любить свою пряму кишку? У нас удосталь проблем, коли ми намагаємося прийняти хоча б ніс чи стегна. Мені цікаво, у якому віці ми навчаємося прирівнювати власну цінність до свого тіла. Діти ніколи не почуваються погано через розмір стегон!
Як вразливих дівчат-підлітків, нас засипають рекламою, що намагається знизити нашу самооцінку і змусити відчути, що нам потрібен саме цей продукт. Так ми нібито будемо привабливими, так нас краще сприйматимуть інші. Ось чому дівчата-підлітки мають найнижчу самооцінку. Це почуття часто залишається з нами і в дорослому віці. Тютюнові компанії люблять рекламу, націлену на дівчат-підлітків, бо знають: якщо викликати залежність у людей із низькою самооцінкою, існує велика ймовірність отримати клієнтів на все життя. Чи можемо ми дозволити рекламникам виробляти таке з нашими дітьми?
Конец
