ст. – це «екстериторіальна княжа вотчина», федерація Волинського, Володимирівського, Кременецького та Луцького повітів. Брацлавщину, на думку Н. Яковенко, коректно порівняти з Київщиною.
«POLONIA ET VNGARIA XV NOVA TABVLA» («Нова карта Польщі та Угорщини»). 1540 р. Чи не вперше присутні регіональні назви земель: Volhinia (Волинь), Pokutze (Покуття), Rvssia (Русь), Львів (Leopol), Podolіa (Поділля), Codimia (Кодимія), Bessarabia (Бессарабія), Tartaria minor (Мала Татарія), Tartaria Przecopen (Перекопська Татарія). Суспільне надбання
«POLONIA ET VNGARIA XV NOVA TABVLA» («Нова карта Польщі та Угорщини»). 1540 р. Чи не вперше присутні регіональні назви земель: Volhinia (Волинь), Pokutze (Покуття), Rvssia (Русь), Львів (Leopol), Podolіa (Поділля), Codimia (Кодимія), Bessarabia (Бессарабія), Tartaria minor (Мала Татарія), Tartaria Przecopen (Перекопська Татарія). Суспільне надбання
Головна причина «внутрішньої децентралізації» Волині – «наявність потужного й розгалуженого прошарку князів, нащадків як давньої династії володарів – Рюриковичів, так і нової – Гедиміновичів». Ці та інші княжі сім’ї – це «єдиний замкнений стан, до якого не давали доступу ні багатство, ні вплив, ні високі урядові посади. Князем був лише син князя, і ні король, ні сейм не могли пожалувати князівського титулу <…> Спадкове право князів на винятковість сприймала як належне не тільки українська родова шляхта, але й королівська влада <…> Князівський авторитет залишався в Україні нерозхитаним. <…> Особу князя і найвище право, носієм якого він уважався вже в силу народження, сприймали як наслідок Божого промислу, незаперечний абсолют». За класичною схемою всі князівські роди Великого князівства Литовського умовно поділялися на чотири групи, кожна з яких мала певне відношення до руських земель: князі литовського походження (в т. ч. представники панівної династії Гедиміновичів), князі руського походження (Рюриковичі), вихідці з татарських орд і Кримського ханату (в т. ч. Чингізиди); князі невстановленого походження. З кінця XIV ст. до середини XVIІ ст. на теренах Волині та сучасної Центральної України проживало щонайменше п’ятдесят два князівських роди. Особливу місію серед них мали «господарі Русі» – князі Острозькі.
«Тамга» – знак роду Гераїв. Суспільне надбання
Брацлавщина. Суспільне надбання
Саме князівська верства була реальною владою на території сучасної Західної та Центральної України, «проти яких і уряд, і король, і сейм перетворилися на порожні слова без реального змісту». Так, на території Лубенщини Вишневецьких, рівної якій не було на території тогочасної Європи, «діяли єдина влада і єдине право – княже». У середині XVIІ ст. двадцять два княжі роди контролювали на Брацлавщині, Волині (яка була «питомим гніздом князівських родів») та Київщині від 80 до 90 % земельного фонду. При цьому, наголошує Н. Яковенко, «потужність» руських «набагато перевищувала реальну вагу князівської групи Білорусі і Литви».
Очевидно, що такий стан не влаштовував (або мало влаштовував) інші панівні стани. Уже наприкінці
