усіх учнів елітарних шкіл офіційне прийняття в еліту збігається з внутрішнім усвідомленням свого покликання. Такий збіг – благо, чи, кажучи банально, щасливий випадок. Той, кому він випав, має в житті певну перевагу, так само як той, кого щасливий випадок наділив особливими тілесними й духовними якостями. Щоправда, переважна більшість учнів елітарних шкіл, навіть майже всі, сприймають свій вибір як велике щастя, як вимріяну відзнаку й дуже пишаються нею. А все ж перехід із звичайної, рідної школи до шкіл Касталії багато обраних переживають потім важче, ніж їм самим гадалося, він приносить із собою несподівані розчарування. Насамперед це стосується тих, хто в батьківському домі жив щасливо, оточений любов’ю, – для них цей перехід став тяжким прощанням і зреченням. Тож і виходить, що чимало учнів вертається в звичайну школу, особливо протягом двох перших років навчання, і не тому, що їм бракує хисту чи старанності, а тому, що вони не можуть призвичаїтись до життя в інтернаті, і особливо до думки, що в майбутньому їм доведеться дедалі рішучіше поривати зв’язки з сім’єю і з батьківщиною, аж поки залишиться тільки одна визнана й шанована приналежність – до Ордену. Бувають також учні, для яких, навпаки, перехід до еліти насамперед означає порятунок від батьківського дому й від остогидлої звичайної школи; звільнившись від суворого батька й від ненависного вчителя, вони, щоправда, якийсь час відчувають полегшення, але сподіваються від цього переходу таких великих і неймовірних змін у всьому своєму житті, що скоро настає розчарування. Так само не завжди втримуються в Касталії справжні шанолюби і зразкові учні-педанти; не те, щоб вони відставали в навчанні, але в елітарних школах надають значення не лише навчанню й оцінкам на уроках, а й ставлять перед собою високу виховну й естетичну мету, а тут уже багато хто капітулює. А втім, у чотирьох великих елітарних школах з численними відділеннями й відгалуженнями вистачає простору для різних талантів, і старанному математикові чи філологові, якщо з нього справді може вийти вчений, нічого вболівати, що в нього немає здібностей музиканта або філософа. Інколи в Касталії навіть набирали сили тенденції до культивування чистих, тверезих наук, і поборники цих тенденцій не тільки ставилися критично й глузливо до «фантастів», тобто до аматорів музики і муз, а й часом у своєму колі просто заперечували й відкидали все приналежне до мистецтв, а особливо Гру в бісер.
Через те, що життя Кнехта, наскільки воно нам відоме, все минуло в Касталії, в цьому найтихішому і найпривітнішому куточку нашої гористої країни, який раніше називали ще Педагогічною Провінцією, запозичивши цей вислів у поета Гете[20], то ми, хоч і ризикуємо набриднути читачеві давно відомими йому речами, все ж таки ще раз коротко опишемо цю славетну Касталію і структуру її шкіл. Школи ці, звані елітарними, утворюють собою мудру й гнучку систему, за допомогою якої керівництво (так звана Вчена рада з двадцяти радників, десяти від Виховної Колегії і десяти від Ордену) відбирає
