«б’юїк» і вирушили до магазину «У Табачника», щоби купити там продукти для пізнього сніданку (чи раннього обіду); вони стояли в черзі зі своїми пронумерованими квитками в тому заповненому відвідувачами магазині з приємними ароматами, очікуючи своєї черги, щоби затоваритися білорибицею, оселедцями, копченою лососиною, рогаликами та вершковим сиром. То був чіткий і ясний спогад, але востаннє це було аж у жовтні 1954 року, шосту частину його життя тому назад, а якщо відняти перші три роки свого життя, про які у нього не збереглося виразних спогадів, то це було чверть його життя тому назад, еквівалент десяти років у сорокарічного чоловіка, бо на цей момент розповіді Фергюсону було дев’ять.
Того хлопця звали Ной, і був він на три з половиною місяці молодшим за Фергюсона. На превелике розчарування Фергюсона, протягом двох років гріховного співжиття їм не давали бачитися, оскільки колишня дружина дядька Дона, з цілком зрозумілих причин розлючена тим, що її кинули заради тітки Мілдред, відмовлялася заплямовувати свого сина спілкуванням з руйнівником сім’ї, і ця заборона поширювалася за межі Адлерів на Фергюсонів. Коли дядько Дон та тітка Мілдред вирішили побратися, заборону було знято, оскільки все тепер було по закону, і колишня дружина вже була не в змозі заявляти претензії на свого колишнього чоловіка. Тож Фергюсон та Ной Маркс познайомилися на весіллі, яке відбулося в грудні 1954 року. То була скромна церемонія, яку відзначали в квартирі бабусі й дідуся Фергюсона, і на якій були присутні не більше двадцяти гостей – члени родини з обох боків та кілька близьких друзів. З дітей там були тільки Фергюсон та Ной, і тому хлопці відразу ж подружилися, бо кожен був єдиною дитиною в сім’ї і завжди прагнув братика або сестричку, а той факт, що вони були одного віку і тому могли відтоді бути двоюрідними братами чи радше нерідними братами, хоч і зведеними, але об’єднаними однією родиною, обернув їхнє знайомство на весіллі в щось на кшталт додаткового весілля, або церемоніального альянсу, або посвячення в єдинокровні брати, оскільки обидва усвідомлювали, що знатимуться тепер один з одним всю решту свого життя.
Звісно, вони зустрічалися нечасто, бо один мешкав у Нью-Йорку, а другий – в Нью-Джерсі, і через те, що Ной бачився зі своїм батьком лише тридцять вісім днів на рік, протягом півтора року хлопці бачилися лише шість чи сім разів. Фергюсону хотілося зустрічатися з Ноєм частіше, але він розумів, що це неможливо, бо вже встигнув зробити певні висновки щодо характеристики дядька Дона як батька; ця характеристика відрізнялася і від характеристики його батька, і від характеристики Браунштайна та Соломона. Слід сказати також, що Ной являв собою особливий випадок. То був кривозубий шибеник і шахрай, який нічим не нагадував дітей вищезазначених чоловіків, тому спілкування з ним вимагало особливого підходу. Ной був першим циніком, якого зустрів Фергюсон, жартівником, для якого не існувало нічого святого, хитрожопим базікалом, розумним, аж надто розумним, і водночас
