рюмсаючи, вчителі, а декотрі мовчали, уставившись невидющими очима на стіни та ручки дверей. Невдовзі всі учні почали збиратися в спортзалі та кафетерії, ніхто й гадки не мав, що робити, ніхто не перебирав на себе керівництво, всі чвари й прояви ворожнечі припинилися, вже ніхто ні з ким не ворогував. Раптом у гучномовці знову почувся голос директора школи, який оголосив, що заняття в школі припиняються, і всі можуть іти додому.
Людина майбутнього загинула.
Нереальне місто.
Всі учні подалися додому, але Фергюсон з торбинкою в руці крокував до автобусної зупинки, щоби вирушити до Нью-Йорку. Батькам він збирався зателефонувати дещо згодом. Йому хотілося трохи побути на самоті, а потім він поїде до Емі й пробуде з нею цілий уїк-енд, як і планувалося.
В нереальному місті розійшлися два шляхи, і майбутнє померло.
Дочекавшись автобусу, Фергюсон піднявся всередину східцями, озирнувся, шукаючи вільного сидіння, всівся в п’ятому ряду, почув, як увімкнулася перша передача – автобус вивернув з зупинки й рушив до Нью-Йорку. Проїжджаючи крізь тунель, Фергюсон почув, як на сидіння позаду нього розпачливо захлипала жінка, а водій сказав пасажиру, що стояв поруч: «Не можу повірити. Не можу, сука, повірити!» Але Фергюсон повірив, навіть попри те, що почувався так, наче його не було у власному тілі, наче він витав у повітрі неподалік, але голова у нього була ясною, думки – абсолютно прозорими, плакати й ридати він не мав ані найменшого бажання, бо надто величезною й приголомшливою була ця подія. Нехай ота жінка позаду хоч потоне у власних сльозах, може, їй від того стане краще, але йому краще не стане, тому він не мав права плакати, він мав лише право думати, намагатися зрозуміти, що трапилося, бо оця величезна приголомшлива подія не була схожа на ніщо інше, що доти траплялося в його житті. Пасажир біля водія сказав: «Це нагадує мені Перл-Харбор. Ну, все таке спокійне й незворушне, лінькуватий недільний ранок, люди тиняються своїми помешканнями в піжамах, і раптом – Бабах! Світ вибухає, і несподівано починається війна». «Непогане порівняння», подумав Фергюсон. Грандіозна подія, яка розбиває серцевину звичного буття і змінює життя кожної людини, вона – незабутній момент, в який щось закінчується, а щось інше починається. Може, оце воно і є? – спитав Фергюсон самого себе. Момент, схожий на початок війни? Та ні, не зовсім. Війна проголошує початок нової реальності, але сьогодні нічого не почалося, просто скінчилася реальність – і все, зі світу щось висмикнули, щось прибрали, і в результаті утворилася діра, порожнеча, де колись було дещо, неначе у світі зникли всі дерева, неначе з людської свідомості було стерто саме поняття дерева або високої гори.
Небо без місяця.
Світ без дерев.
Автобус під’їхав до кінцевої зупинки на Сороковій вулиці та Восьмій авеню. Замість пройти підземними переходами до Сьомої авеню, як він зазвичай робив під час поїздок до Нью-Йорку, Фергюсон
