звуку протягом наступних тридцяти трьох секунд. Один за одним Фергюсон перебрав ці бажання (і багато інших), чекаючи, що вони здійсняться, та коли жодне з них протягом півроку його мовчазних благань не здійснилося, він кинув всі сподівання й відвернув свої думки геть від Господа.
Багато років потому його матір зізналася йому, що початок для неї був менш важким, аніж те, що почалося потім. Химерний перехідний період виявився не таким вже й нестерпним, як їй спершу здалося, сказала вона, бо саме тоді довелося робити багато невідкладних практичних речей, як от продати будинок та бізнес в Нью-Джерсі, знайти житло в Нью-Йорку й умеблювати те житло і водночас влаштувати Фергюсона до пристойної школи, а той раптовий наплив обов’язків, який накотився на неї в перші дні її вдівства, став скоріше не важким тягарем, а бажаним відверненням, способом не думати про пожежу кожної хвилини свого тодішнього життя. Слід подякувати Богу, додала вона, за всі оті кінофільми, за темряву кінотеатрів в оті зимові дні і за можливість зануритися в ілюзорний світ отих нехитрих вигаданих історій, слід також подякувати Богу й за те, що ти у мене є, Арчі, мій маленький хоробрий чоловічку, моя непорушна скеле, мій якір, бо дуже довго ти був для мене єдиною живою людиною у всьому світі, бо що б я без тебе робила, Арчі, заради чого жила б, і чи змогла би жити далі взагалі?
Поза сумнівом, в ті місяці вона була напівбожевільною, сказала матір, напівбожевільною жінкою, яка жила на цигарках, каві та регулярних викидах адреналіну, але коли проблеми зі школою та житлом були вирішені, вихор ослаб, а потім взагалі ущух, і вона занурилася в тривалий період роздумів та спогадів, то були жахливі дні, жахливі ночі, то був час душевного оніміння й нерішучості, коли вона зважувала одну можливість за другою і намагалася уявити, куди заведе її майбутнє. В цьому відношенні їй поталанило, сказала матір, поталанило в тім, що вона була в змозі обирати альтернативи, але річ була в тім, що тепер у неї були гроші, такі гроші, що їй і не снилося, двісті тисяч доларів за одне лише страхування життя, вже не кажучи про гроші, які вона виручила з продажу будинку в Мілберні та студії «Роузленд Фото», плюс додаткові суми за продані домашні меблі та студійне приладдя. І навіть після того, як вона витратила тисячі доларів на нові меблі та на річну оплату навчання Фергюсона в приватній школі і оплатила наперед оренду житла, у неї лишилося достатньо коштів, щоби нічого не робити наступні дванадцять-п’ятнадцять років і жити за рахунок свого загиблого чоловіка аж до того дня, коли її син закінчить коледж, а може, і ще довше, якби знайшла метикуватого біржового гравця, який допоміг би їй інвестувати гроші в ринок цінних паперів. Їй було тридцять три роки. Вже не новачок у житті, але й не тертий калач. І хоча їй було приємно розмірковувати над тим, що в кінцевому підсумку все склалося для неї вельми вдало, було приємно усвідомлювати, що вона в змозі байдикувати всю решту життя аж до старості, якщо захоче, в міру того,
