бо доводилося цілими днями ходити вулицями й грати на скрипці.
– Я теж не мастак у читанні, але коли захочу, можу читати добре, – сказав Томмі, з подивом глянувши на Нета. Цей погляд цілком прозоро натякав: «Це ж треба, дванадцятирічний хлопчик – і не вміє читати!».
– Ось ноти я вмію читати, – додав Нет, засмучений тим, що йому довелося зізнатися у своєму невігластві.
– А я не вмію, – повідомив Томмі вже іншим, збентеженим тоном.
Це підбадьорило Нета, й він твердо проказав:
– Я працюватиму з усіх сил і навчуся всього, що мені запропонують. Пан Баер задає важкі уроки?
– Ні, він взагалі не суворий. Все пояснює й допомагає, коли важко дається. Інші так не роблять, як, наприклад, мій старий учитель. Якщо, бувало, пропустиш хоч одне слово, він одразу – лясь по голові!
І Томмі потер собі голову, ніби вона ще тріщала від отриманих потиличників, які, власне, тільки й залишилися в пам’яті після цілого року занять з тим учителем.
– Гадаю, я міг би це прочитати, – сказав Нет, розглядаючи книжки.
– Так спробуй, а я допоможу тобі, – поблажливим тоном запропонував Томмі.
Нет, затинаючись у важких місцях, прочитав цілу сторінку, а Томмі підбадьорював його і врешті-решт оголосив, що той скоро читатиме не гірше за інших.
Потім вони поговорили про різні цікаві речі, зокрема й про садівництво, бо Нет, дивлячись вниз зі свого сідала, побачив по той бік струмка невеликі латки обробленої землі.
– Це наш город, – сказав Томмі. – У кожного є своя грядка. Ми садимо й сіємо, що хочемо, тільки все різне. І передумувати вже не можна. Треба тільки чекати, поки виросте те.
– Що ж ти посієш у цьому році?
– Боби – вони ростуть швидше за інші рослини.
Томмі зсунув капелюха на потилицю, заклав руки в кишені й вимовив ці слова, немилосердно їх розтягуючи, бо несвідомо наслідував Сайлеса. Нет не зміг втриматися від сміху.
– Чого ти смієшся? Виростити боби набагато легше, ніж пшеницю або картоплю. Торік посадив дині, але з ними були страшні клопоти. Ще й вродили далеко не всі – виросла одна велика й дві маленьких.
Останні слова Томмі знову протягнув, як Сайлес.
– А пшениця красиво росте? – запитав Нет, намагаючись тепер утриматися від сміху.
– Так, але з нею ще більше метушні. А боби ростуть дуже швидко. Я перший вибрав боби. Надутий Качан теж хотів їх садити, але запізнився й вирішив посіяти цукровий горох. З ним теж нічого робити, тільки збирати. Ну а це Качан зробить із задоволенням – він страшенно любить поїсти.
– А в мене теж буде грядка? – запитав Нет, думаючи, як приємно було б посадити хоч що-небудь.
– Звичайно, буде, – відповів хтось знизу.
Це був пан Баер, який повернувся з прогулянки й пішов на пошуки хлопців. У неділю він завжди намагався приділити увагу кожному хлопчикові, вважаючи, що спілкування сам на сам для них найкраще.
