його матір разом із матір’ю Ріплі?
– Вітаємо, хлопці.
– Куди прямують дівчата?
– Нікуди.
– Тоді нам по дорозі.
Усі стали в коло, і Безіл із полегшенням зауважив, що ці дівчата його однолітки. Обидві були гарненькі, зі гладкою шкірою і нафарбованими губами; волосся були високо зачесане, як у дорослих дам. Йому відразу сподобалася та, що говорила тихо й трималася соромливо. Безіл зрадів, коли Елвуд обрав більш яскраву й залишив їх трьох позаду.
Перші вечірні ліхтарі розприскали навколо бліде світло, юрба трохи поріділа, а над пустельними алеями все ще пливли густі запахи попкорну й арахісу, патоки, пилу й смажених віденських ковбасок, водночас із аж ніяк не неприємними обертонами запахів тварин і сіна. Колесо огляду, все розмальоване вечірніми вогнями, неквапливо оберталося в сутінках; кілька порожніх вагончиків американських гірок десь гриміли нагорі. Денна спека спала, а в повітрі запанував бадьорий вітерець північної осені.
Вони гуляли. Безіл хотів поговорити з дівчиною, та не вдавалося придумати нічого путнього. Крім того, він ніяк не міг перейняти ту багатозначну і впевнену манеру розмовляти, якою досконало володів Елвуд Лімінг, – той говорив так, немов абсолютно випадково виявив спорідненість і смаків, і сердець. Щоб хоч якось порушити цілковиту тишу – бо вклад Ріплі в розмову обмежувався лише випадковими вибухами дурнуватого сміху, – Безіл прикинувся страшенно зацікавленим тим, що відбувалося навколо й спалахнув серією коментарів.
– Там десь є шестиноге теля. Ви його бачили?
– Ні.
– Здається, це недалеко від моторалі. Ви туди не ходили?
– Ні, не ходила.
– Дивіться! Починають наповнювати повітряну кулю! Цікаво, о котрій почнеться феєрверк?
– А ви дивилися на феєрверки?
– Ні, я тільки сьогодні збирався глянути. А ви?
– Ох, я дивилася на них щовечора. Там працює мій брат, допомагає запалювати петарди.
– Ого!
Він подумки себе запитав: як відреагує її брат, коли дізнається, що його сестричку «підчепили» незнайомці? Його цікавило: чи вона не почувається так безглуздо, як і він? Вже, либонь, пізно, а він пообіцяв прийти додому не пізніше ніж о пів на восьму, бо інакше його нікуди завтра ввечері не відпустять. Безіл наздогнав Елвуда.
– Гей, Еле, – гукнув він, – куди ми йдемо?
Елвуд обернувся і підморгнув:
– У «Старий млин».
– Еге!
Безіл знову відстав – і побачив, що за час його нетривалої відсутності Ріплі з їхньою спільною супутницею взялися під руки. Крізь його тіло пробився струм ревнощів; він ще раз, пильніше, приглянувся до цієї дівчини й усвідомив, що вона навіть симпатичніша, аніж він думав. Бездонні карі очі наче прокинулися від блиску вогнів, немов і сама вечірня прохолода, ці очі обіцяли чимало бентежливих моментів.
Йому теж захотілося взяти її під руку, але момент був втрачений: ці двоє вже
