до виходу та, зачувши таке звинувачення, зупинилася й повернула своє скривлене від обурення обличчя.
– Не маєте права прозивати дитину!
Місіс Маркі не відповіла, вона досі тинялася кімнатою, бурмочучи щось заспокійливе собі самій та Біллі.
Едіт розплакалася.
– Я піду! – хлипала вона. – В житті не бачила таких вульгарних та просторікуватих осіб, як ви. Радію, що малюк ваш гепнувся. Так йому й треба, цьому дурно-о-му товстуну.
Джо Маркі саме спустився зі сходів й почув останню фразу.
– Місіс Ендрос, – різко прогримів він, – хіба не бачите, що в дитини гуля? Вам справді треба опанувати себе!
– Опанувати… себе? – прокричала хрипко Едіт. – Краще дружині своїй це скажіть. В житті не бачила такої нахаби!
– Джо, ти чуєш? Вона прозивається! – Місіс Маркі оскаженіла. – Вистав її за двері. Коли сама не бажає, то схопи за комір і вистав!
– Не смійте й пальцем мене торкнути! – верещала Едіт. – Я вийду, тільки-но пальто знайду!
Засліплена сльозами, жінка ступила в коридор. Саме тоді прочинилися двері й всередину увійшов стривожений Джон Ендрос.
– Джоне! – вигукнула Едіт й відчайдушно кинулася до нього.
– Що трапилося? Стривайте, що тут відбувається?
– Вони… вони мене проганяють! – голосила дружина, судомно втискаючись в його обійми. – Він хотів схопити мене за комір та виставити за двері. Де моє пальто?
– Неправда, – поспішно заперечив Маркі. – Ніхто й не думав виставляти вас за двері. – Він повернувся до Джона. – Ніхто не мав гадки її виганяти, – повторив він. – Вона…
– Що означає «виставити за двері»? – різко обірвав Джон. – Поясніть, що тут відбувається?
– Джоне, ходімо! – ридала Едіт. – Я хочу додому. Хіба не бачиш, які це нахаби?
– Чуєте! – обличчя Маркі спохмурніло. – Повторюєте те саме, як навіжена!
– Вони прозвали Еді бешкетницею!
Вдруге за вечір маленька Еді обрала невідповідну хвилину, аби виразити свої почуття. Присоромлена й налякана крикливими голосами, дівчинка так зарюмсала, нібито й справді була ображена до глибини душі.
– Як це розуміти? – вибухнув Джон. – Ти що, ображаєш своїх гостей?
– Коли хтось і ображає, так це твоя дружина нас! – твердо відповів Маркі. – Взагалі-то, колотнеча почалася через ваше дитя.
Джон зневажливо фиркнув:
– І ти накричав на дитину? – запитав він. – Благородний чоловік!
– Не говори з ними, Джоне, – наполягала Едіт. – Пошукай моє пальто!
– З тобою і справді щось не те, – зі злістю продовжував Джон, – коли зриваєшся на безпомічному створінні!
– Чортівня якась! Треба ж було все перевернути догори дриґом, – заволав Маркі. – Якщо твоя дружина хоч на хвилину замовкне…
– Не кричи! Я ж не жінка і не дитина…
Тут у сварці настав несподіваний
