сказала Марійка тихо.
– Ага, – неприязно пирхнула Чуб. – Як тигр! Коли дивишся на нього в клітці, думаєш: «Який красень». А коли ніс до носа зіткнешся, – вже тільки про те, чи заряджена в тебе рушниця… О! А це у нас хто?
Марійка заціпеніла. На фотографії, яку Дарина ненароком вивудила з її «Майстра і Маргарити», була знята їхня група. Марійка стояла у другому ряду поруч із Миром і, хоча він обіймав іншу дівчину (ту, що ліворуч), якось у пориві романтичних мріянь обвела їх обличчя – своє і Мира Красавицького – красномовним червоним «сердечком».
– Це твій хлопець? – зраділа Дарина, і обличчя її враз склалось у грайливо-розуміючу фізіономію.
– Ні-і, – промимрила Марійка, відчайдушно ховаючи очі. – Просто одногрупник.
– Т-так, – білявка погасла. – А ти взагалі зустрічаєшся з кимось? Що, взагалі ні з ким? Може, ти ще той… Незаймана? Невже незаймана?! – перелякано закричала Чуб. – Ти що? Це ж страшенно шкідливо! У твоєму віці треба увесь час спати із чоловіками, інакше…
Марійка подивилася на неї так, ніби та несподівано засунула руку їй під спідницю з метою жорстокого зґвалтування.
– Гаразд, – засоромилася Землепотрясна. – Скажи мені краще ось що, Марусю: навіщо ти вчора вночі до музею прийшла?
– Не знаю, – відповіла Марійка щиро (у неї ще не було часу подумати про це). – Я ж тут на ліжку заснула, а прийшла до тями вже там, – розторопно пояснила вона, зрадівши зміні теми.
– Ясненько, – мовила співачка, хоча абсолютно нічого ясного в цьому якраз і не було. – А я в клубі зі сцени зірвалась і помчала, ніби мене тягли… І що ти про все це думаєш? Є якісь версії? – з сумнівом поцікавилася вона.
Марійка посилено закивала у відповідь і поставила незайману філіжанку на тумбочку.
– Не питимеш? – пожвавилася Дарина, хапаючись за другу порцію стимулятора.
Відмовниця швидко хитнула головою.
– Я думаю… – почала вона хоробро.
І зупинилася.
Вона не знала, чи можна сказати хорошій білявці ПРАВДУ?
Але, з іншого боку, хіба мала вона право їй не сказати!
– Я думаю, що та жінка в «Центръ колдовства» була відьмою! – мовила Марійка тремтячим від хвилювання голосом і зіщулилася в очікуванні відповіді.
Білявка сумно дивилася на неї із-за філіжанки.
– Ти що, насправді віриш у відьом? – недовірливо спитала вона нарешті й роздратовано почухала кінчик носа. Їй не хотілося кривдити цю дівчину: попри цілу валізу спресованих комплексів, Марійка здавалася Дарині непоганою.
– Зрозумій, якщо відьом немає, все, що сталося з нами, можна пояснити тільки масовим нападом божевілля! – переконано проголосила Марійка.
– Теж варіант, – радісно погодилася білявка.
Хоч як дивно, саме безапеляційність Марійки негайно надихнула її на десяток побічних версій, які раніше чомусь просто не спадали їй на думку!
– Тільки повір мені, я можу відрізнити глюки
