ріки, звідки він вийшов. І він не хотів ані признаватися, ані повертатися, зовсім по-дитячому тримаючись механіки власних витворів. Тоді вперше за стільки років він з оскомою на зубах, із сухими очима подумав про Бога. І тоді він вирішив, що Лада ніколи не зачепить його серця, бо вони стоять на одному березі, різниця у них тільки в тому, що вона вскочила сюди з народження, а він перебрався добровільно, одного разу щиросердно вирішивши, що так буде легше сприймати навколишній світ і діяти в ньому. Бути, як усі, коштує теж недешево, так гадав він тоді, дивлячись на клаптики людей, що літали у яскравому зимовому передноворічному каскаді вогнів та повітря, здавалося просякнутому найбанальнішим словом – «щастя».
Саме того густого вечора, сповненого розпалених промежин, він зрозумів, що вона хотіла сказати. Там не було і натяку на прихований гомосексуалізм чи ще на якісь розквітчані еківоки; вона говорила своєю підлітковою мовою: якщо ти відмовився, то не слід повертатися, і по всьому треба триматися своєї сторони. Він навіть не задумувався над тим, чи помилялася вона. Емоції вичахли, стали як розтоплений холодець. Світ паскудно вирячив на нього свої зіньки, і він нічого не розумів у ньому, – щось лапате, як стонога, як тарган, почуття спустошеності наповнило його. Дивлячись услід людям, він підтиснув по-дитячому ноги і вилаявся, з тихим попискуванням, наче щур, якому відгризли хвоста. Лада зараз просто Лада, і була тим дівчиськом, що добре відтягнулося і втомленою мокрою сучкою повертається додому. Він дивився на її вогняний кокон волосся, дбайливо і впевнено перехоплений рукою, перетнутий двома пальцями; два пальці клацнули пучками, затиснутою між фалангами защіпкою для волосся. Уся вона охоплена фіолетовим серпанком, тільки двійко непорушних очей, невинних, як сама ніч, як сам наступаючий тугий ранок, і вид на обличчі такий, ніби за прочиненими дверима на тебе чекає повна кімната хижих звірів.
– Тобі коли у консульство? – вона підкурила сигарету, тримаючи її кінчиками пальців; вона підкурила сигарету великою масивною чоловічою запальничкою і вже потім лиснула поглядом по трасі з брудними чорними калюжами. Погляд піднявся вище, і він прослідкував за ним.
Вікна тухли, згорталися жовтими шматочками фольги; зорі тремтіли, зараз нагадуючи дешеві солодкі бурульки, підвішені над містом з рожевими обламаними клішнями вулиць. Він знову пригадав Снігуроньку в дешевих, чорнильного кольору колготках, з блискітками, наче дроблене скло, пружкими ногами, довгими і незграбними проти її брудного білого кожушка; він доскіпливо чомусь пригадував, як вона рухалася навколо ялинки зиґзаґами. Машина котила пустою вулицею з поодинокими розбитими шарабанами, що важко було назвати машинами, і він весь час повертався до початку їхнього дня, дня, що обіцяв багато чого, як і все в житті, а приніс порожнечу, як у діжі, а ще раз по раз, усупереч його натренованій свідомості, Снігуронька вискакувала, немов у зламаному слайдоскопі чи дешевій порнокартині.
Йому
