апаратом. Забобонні селяни, які досі не бачили фотоапарата, вирішили, що це якийсь чарівний механізм, що ним роблять портрети для війська чорного царя. На цьому будується колізія. В оповіданні «Для загального добра» бачимо спробу показати парадоксальну ситуацію – приїзд «докторів», які не лікують, а нищать виноградники і тим самим руйнують життя селян.
Поетика несподіваного, інтригуючого владно проникає в прозу Коцюбинського. Це було не тільки засвоєння певною мірою досвіду авантюрної літератури, а й протистояння традиції побутово-реалістичної прози з розтягнутими описами, колізіями, наперед визначеною сюжетною схемою. В новелістиці 1900-х років цей художній прийом не зникає, проте відходить на другий план і набирає іншої якості. Як і зазначав письменник у маніфесті 1903 р., його найперше починають цікавити проблеми психологічні, саме вони, зауважував І. Франко, і творять основні душевні події і катастрофи в Коцюбинського та інших новелістів «нової генерації». Несподіваність, незвичність ситуації перетворюється на ситуацію кризи, морально-етичного вибору. Це й зумовлює головний художній конфлікт твору, що відображав реальну кризу суспільства, яке вступило на дорогу революцій.
Чи не з найбільшою силою новий підхід до зображення життя виявився у новелах, присвячених революції 1905—1907 рр. Привертає увагу насамперед те, як змінюється концепція художнього простору письменника. Село, місцевість, які він малював до того без особливих просторових обмежень, поступаються місцем замкненому, з окресленими кордонами простору. Чи не програмною була в цьому відношенні акварель «На камені»? Невеличке татарське село зі своєю географією, скелястою природою, неначе відокремлений острівець, що пливе у безмежному космосі людського буття. Цей острівець – то свій великий неосяжний світ життя, кохання і трагедій. Ще локальніший художній простір у «Цвіті яблуні» – окрема кімната, квартира; «Сміх» – те саме, «Невідомий» – тюремна камера.
Замкнувши героя в чотири стіни, письменник вдається до копіткого, мікроскопічного дослідження його душі, внутрішніх порухів, переживань. При цьому, як і раніше, він вибирає ситуацію критичну, а багато в чому й кризову для характеру героя. В такому підході на перший план висуваються проблеми психологічні – сильні емоції, душевні струси, що стають предметом письменницького аналізу. В новелі «Сміх» – це жах перед чорносотенним погромом, якого очікує адвокат Чубинський, в оповіданні «Він іде!» – страх єврейського населення невеличкого міста перед чорносотенцями. «Невідомий» – навпаки, фанатична впевненість революціонера-терориста в справедливості вдіяного – вбивстві губернатора. В оповіданні «Persona grata» – це жах, який роз’їдає душу ката від поступового усвідомлення несправедливості чинених ним дій. В «Intermezzo» – це глибоке почуття втоми, що охопила всю душу прогресивного художника. «В дорозі» – раптова тиша, що запанувала серед революційного бою, впливає на революціонера Кирила сильніше, ніж будь-який випад противника. Розмаїтість настроїв,
