сильнішим є і він сам, і вся організація, яку він очолює.
Погодьтеся, рідкісна нині якість.
Особливо мене потішило тоді, наприкінці 90-х, що ніхто не збирався мені вказувати, якою машиною їздити і в яких костюмах ходити. Ніхто не збирався рахувати мої доходи – мені давали можливості для заробітку, прив’язуючи їх до прибутку самої компанії. Для 1999 року в нашій країні це був винятковий випадок.
Тож коли Валентин у лютому 2015-го покликав мене з собою до Запоріжжя, я, хоч і погодився одразу, але не надто уявляв собі, чим саме доведеться там займатися. Я навіть не спитав його, що конкретно я повинен робити. Я зателефонував своєму другові й партнерові по Луганську Андрію Курляку (він же – Петрович) і теж запропонував йому їхати з нами до Запоріжжя.
Так ми обидва й стали радниками Резніченка. Близько місяця ми разом з іншими членами нашої Команди вивчали справи області й аналізували, що маємо робити, паралельно розбиралися, намагаючись збагнути, що таке ОДА взагалі, як вона працює нині та як би нам хотілося, щоб вона працювала.
Наприкінці березня о третій ночі Резніченко надіслав мені повідомлення про те, що Президент викликав його до Києва, щоб призначити керівником Дніпропетровської області.
Перший місяць роботи нашої Команди в держуправлінні в Запоріжжі й потім ще кілька місяців у Дніпропетровській ОДА нам усім здавалося, що ми якісь неповноцінні, що робимо все не так. Ось, мовляв, в облдержадміністраціях усі такі державні мужі, напевно, вони мають якісь особливі знання, яких немає у нас. Але виявилося, що це зовсім не так.
Перші наші місяці роботи в Дніпропетровській ОДА можна охарактеризувати фразою, придуманою Андрієм, яку ми написали у бліндажі в створеному нами Музеї Громадянського Подвигу – Музеї АТО – у Дніпрі: «Боятися немає сенсу».
І ця фраза – один з трьох пунктів, що пояснюють, як у нас вийшло взагалі й зокрема – хакнути систему, за влучним висловом Іллі Кенігштейна.
Потрапляючи до такого держоргану, як ОДА, дивлячись на ці стіни, фізично відчуваєш, що опинився у такому собі сакральному місці, де все завжди відбувається за раз і назавжди заведеним сценарієм, відхилення від якого караються розстрілом на місці.
Саме такі відчуття частково переживали всі ми попервах в ОДА.
Тому, розбираючи будь-який процес, проєкт чи процедуру, ми постійно всіх запитували: «Чому саме так?» Нам, звісно ж, відповідали: «Тому що так було завжди», «так потрібно», «так заведено», «так має бути згідно з постановою Кабміну № 856» і т. д.
Але насправді це – повна херня. Є два підходи: заборонено все, що явно не дозволено; і дозволено все, що явно не заборонено чотири рази.
Нам пощастило. Резніченко завжди дотримувався другого принципу. Тому, переїжджаючи з Дніпра до Києва, усі те- пер запитують: «А де тут у вас iGov?» (портал державних послуг).
У Дніпропетровській ОДА досі не було творчих вечорів Gorky
