style="font-size:15px;"> февраля 16.
267. Т. Г. Шевченка до Я. Г. Кухаренка
16 лютого 1858. Нижній Новгород
1858.
Батьку отамане кошовий!
Письмо твоє од 7 августа того року із Єкатеринодара получив я 10 февраля сього року, аж у Нижньому Новгороді. Попошукало-таки воно мене немало часу та спасибі, що хоч коли-небудь, а все-таки найшло. А то вже я не знав, що й думать про тебе. Думав уже, нехай Бог милує, чи не занапастив ти де-небудь своєї доброї голови на тому іродовому Кавказі. А тепер, слава Богу, бачу, що ти живий і здоровий і з жінкою, і з діточками своїми. Нехай їх Бог ховає на многі літа! У мене була думка пробраться до тебе на хутір, – та ба! так думкою і осталась. Од 16 мая до 2 августа не давали знать із корпуса в укрепление о тій свободі. От катові! іродові душі! Мало їм було десяти літ. Кров холоне, як згадаю.
З августа вирвався із того каторжного укрепления і через море Волгою прямував на столицю. Я боявся застрять у тебе до осені. В Нижньому мене спинили, заказано, бачиш, мені в’їжджать і жить в столиці. Отаке-то лихо! Помилували, та тілько до половини. Сів у цьому поганому Нижньому та й досі сижу. Приїздив до мене на святки колядувать старий Щепкін, спасибі йому. Думаю оце поїхать до його під Москву в село Никольське, та може там і до літа останусь, а літом, якщо не пустять у Пітер, то чкурну в Харков, а з Харкова, як Бог поможе, то і на Чорноморію. Я до неї коли-небудь, а таки доберусь, до тієї Чорноморії.
Нема в мене тепер нічого такого доброго послать тобі прочитать з товариством, хіба оці «Долю», «Музу» та «Славу», я оце недавно скомпоновав їх, не знаю, як вони тобі подобаються.
Доля
I.
Муза
II.
Слава
III.
Скомпоновав ще я тут з нудьги одну штуку, поему «Неофіти», нібито із римської історії. Але вона ще не вироблена, тим і не посилаю. Як викончу, то пришлю. А поки що оставай[ся] здоровий, мій батьку отамане, мій друже єдиний, не покидай мене, сердешного сироту
Т. Шевченка.
Целую твою стару пані і твоїх молодих діточок. Як будеш писать, то пиши на ім’я М. С. Щепкіна. Я маю до його їхать.
268. Т. Г. Шевченка до І. О. Ускова
17 лютого 1858. Нижній Новгород
Многоуважаемый Ираклий Александрович!
Письмо ваше от 7 января получил я 15 февраля, за которое приношу вам мою искреннюю благодарность. И за письмо старого моего друга черноморца Кухаренка приношу такую же вам искреннюю благодарность. Сердечно радуюсь благополучию вашему, Агафьи Емельяновны и здоровью моих милых и малых друзей Наташеньки и Наденьки. Наденька, я думаю, уже бегает? Как бы мне хотелось ее потютюшкать! А моя умница, красавица Наташенька вспоминает ли своего друга дядю Тараса Горича. Сердечно жалею, что не могу ничем я ей напомнить о себе. Нижний Новгород без ярманки настоящая деревня. Хуже, потому что обыкновенные
