ніби море знімають… Потім зробили фотки, то піврейсу було чим зайнятися.
Хлопець задумливо всміхнувся.
– Чим? – поцікавилася Люся.
– Чим іще можуть займатися хлопці, відірвані на шість місяців від землі з усіма її принадами.
– Ти також дрочив?
– Ні! – гордо відповів юнак, та Люся відчула брехню. – Мені цього не треба було, – поміркував. – На мене було кому западати.
– Ви ж без принад півроку… – не второпала Люся.
– На борту було дві жінки, – Микола говорив пошепки, хоча в квартирі окрім них нікого не було. – Одна – куховарка, інша – лікарка. Ну, до лікарки не підходь. Капітанова пасія. Йому в рейсах було не скрутно. З такою кралею… Висока, ноги від вух ростуть, білява, пихата до безбожності, вдягнена, як лялечка. Капітан із неї пилинки здував. Був у нас іще санітар. То він усю роботу лікарську виконував. Я сумніваюся, чи Галка взагалі мала диплом медика, – задумався, ніби лише зараз про це здогадався.
– А інша? – поцікавилася Люся.
– Інша – тьотя Вєра. З кухні.
– Тьотя?
– Ну так, тьотя. Їй тоді було років п’ятдесят, не менше. Стріляна морська вовчиця. Усе життя на суднах. Варила так собі. А вже як хто їй сподобався, той не дрочив на саморобні еротичні фотокартки.
– Тобто? – ніяк не могла в’їхати у сказане дівчина.
– Я б чогось поїв, – Коля волів уникнути пояснень.
– Варимо вушка? – весело прощебетала Жужа й побігла на кухню.
– Вушка? – не второпав Коля.
– Макарони! – почувся Жужин крик.
Люся вмощувалася спати, батьки бачили другий сон, а може, й третій, як задзвонив телефон. Подивилася на годинник. Перша ночі. Завтра на дев’яту на практику, до книгарні. «Якщо це Катька, я її приб’ю», – подумала й подріботіла у коридор до телефону.
– Алло! – незадоволено прошепотіла.
На тому кінці дроту мовчали.
– Алло! Хто це? – нервувала, дивлячись на зачинені двері до батьківської спальні.
– Я кладу слухавку, – й одразу виконала погрозу.
Постояла хвильку й посунула до свого дивана. На півдорозі знову задзенчало, Люся в один стрибок підскочила до апарата з дисковим набором та приглушено гаркнула:
– Да!
– Я з нею спав, – подав голос Микола.
– Із ким? – більше автоматично, ніж зацікавлено, запитала Люся. – З ким ти спав, Колю? – роздратовано перепитала. Замість відповіді – мовчанка. – Та мені все одно, з ким ти там спав, а з ким ні. Знаєш… ти мені більше не дзвони… Ти не в моєму смаку… Вибач…
– З тьотьою Вєрою, – Коля ніби не чув, що йому говорить Люся. – Вона хоч стара, та нас, молодих, любила. Хто їй сподобається, то може й не турбуватися.
– Колю! – благально промовила дівчина. – Мені до цього немає ніякого діла! Хоча ні, мені смішно, як уявлю
