я хочу розмовляти так, як мені зручніше!
– А тобі хтось забороняв це робити?
– Та ні, – стенула плечима.
– Ось ти як підприємець здаєш звіти до податкової, то якою мовою заповнюєш бланки?
– Звичайно, російською!
– Тобі хтось хоч раз заборонив писати російською?
– Та ні, але стоп! – Аліса нервово закрутилася на стільці. – Згадала! У пенсійному фонді змушують писати своє прізвище українською.
– Тобі важко списати з паспорта своє прізвище? – Настя прискіпливо подивилася в очі подрузі.
– Неважко, але коли прийдуть сюди бандерівці, що я буду робити? Дивись, хто прийшов до влади, – жінка почала перераховувати, тож Насті довелося трохи просвітити подругу, розповівши, хто і звідки родом у нинішній владі. Зробити це було непросто, бо для Аліси Сумщина вже бандерщина. – І хто тебе так нажахав? – запитала Настя.
– Прийди на ринок, послухай, – образилась Аліса. – У мене теж вища освіта, але ти на це не зважаєш. Нехай я дурна, але не може бути придуркуватим весь ринок.
– Не хочу нічого поганого казати про твоїх колег, але хотілося б дізнатися, який приблизно відсоток хоче приєднання до Росії?
– Відсотків вісімдесят, не менше, – впевнено сказала Аліса.
– Ого! – Настя скрушно похитала головою. – Тепер зрозуміла така ненависть до українських вишиванок.
– А до чого тут вишиванки? – округлила очі Аліса.
– Нещодавно ходила на ринок, щоб купити собі домашні капці, – пояснила Настя. – Випадково натрапила на палатку, де молода жіночка торгувала вишиванками. Знаєш, там є і з машинною вишивкою, є з ручною роботою, і вишиті хрестиком, і гладдю, є навіть для немовлят сорочечки. Така краса! Задивилася я й одразу не помітила, що у жіночки сльози на кілочку. «Купують?» – спитала. «Іноді, – відповіла вона, – але частіше запльовують». Я не повірила своїм вухам! Навіщо плювати в своє, українське? Не подобається тобі вишиванка, то не купуй, йди своєю дорогою, ніхто не змушує її купувати чи носити. Але плювати? Дикунство якесь!
– Може, збрехала?
– Ні, Алісо, не збрехала, – зітхнула жінка, – вона мені показала цілий стос сорочок, які спаскудили. А які ж вони гарні! Якась жінка вручну хрестик за хрестиком викладала в узори, вишивала для краси, для добрих людей. Хіба вона гадала, що на них якесь бидло плюне? Жіночка мені розповіла, що родом з Івано-Франківська, вийшла за місцевого хлопця заміж, почала привозити сюди вишиванки, а тут таке… Сказала, що потрібно закривати бізнес. Уявляєш, бідненька жіночка розмовляти почала російською, але чути акцент, тож навіть це її не врятувало.
– Ось скажи мені, Насте, навіщо нам тут її сорочки? Хіба що в клубі на концерті самодіяльності в них виступити.
– Та то ж не просто вишиванки, а наше українське національне вбрання!
– Де ти бачиш тут українців? На Донбасі більша частина росіян.
– Якщо люди розмовляють російською мовою, то це не значить, що вони росіяни. Хто
