«Тризуб». Отступал вместе с войсками Петлюры до Каменца. В Каменце жил в 1919—20 г.г. В 1920 г. вместе с ГОЛУБОВИЧЕМ остался в подпольи. В момент ареста ГОЛУБОВИЧА, ГУБЕНКО скрылся в Полтавскую губ. и жил в своем селе – Грунское. Сейчас много работает над литературой и посвящает ей все время. В общественной жизни участия не принимает. В широких украинских кругах его не видно. До 1922 г. он поддерживал материально автокефальную церковь, но затем перестал вносить деньги.
ЖУК
ВЕРНО:
П/УПОЛНОМОЧЕННОГО [Підпис] /ШЕРСТОВ/
Довідка про встановлення постійного нагляду
за Губенком П. М.
28 березня 1926 р.
С П Р А [В] К А
28/III дано задание в осведомотделение об установлении постоянного наблюдения за Губенко Павлом Михайловичем с целью освещения его политфизиономии в настоящее время.
Пом. Уполномоченного КРО ГПУ УССР [Підпис] /Шерстов/
28/III 1925 г.
Марину Кривоверху знав я дуже добре… Прекрасна жінка… Працювала вона в однім із «коматів», а я туди (в «комат») частенько зазирав по ділах (ділов! ділов!). Ну й познайомилися…
Марина Кривоверха, розносячи чай, уздрить, бувало, і мене, та й до мене:
– Мо, й ви випили?.. Випийте!! Чайок – він не вредить!..
Марина, як бачите, була в тому «коматі» за служницю… Чай ото, було, розносить, а після «державних трудов» – «наслідки» було то підмітає, то ганчіркою повитирає, щоб чисто було скрізь…
Завхоз так їй і наказав, як бралася вона за працю:
– Щоб мені скрізь чисто було!
А Марина на те йому:
– Та то вже сама знаю. За те й гроші платите.
Справна була жінка Марина… Ніколи їй ніякого «замічанія»…
Була Марина з Полтавської губернії, округ ніяких не визнавала і казала завжди, як було спитаєш її:
– Якої ви округи, Марино?
– Та я ж уже вам казала: Полтавської я губернії, а «в'єзду» Кобиляцького… То тепер округи, кажуть, пішли, а я як з села виїхала, так тоді ще писалося, що з «в'єзду».
Любив я з Мариною побалакати: землячка ж, полтавська. Ну, ото, було, й спитаєш:
– Хто ж ви така, Марино, українка, чи хто?
– Авжеж не хто: полтавська, українка.
– А якою ви мовою говорите?
– Ото причепились! Такою, як чуєте… Якою люди, такою й я…
– І в школі вчилися, Марино?
– Аякже, дві зими ходила.
– Так якою ж ви мовою говорите?
– Та знаю вже я вас, знаю: вкраїнською говорю.
Побалакаємо ото, так і розійдемося. Хороша була жінка Марина, і роботяща, й привітна… І про панів не любила згадувати.
Трапилося так, що давненько я з Мариною бачився: не ходив до того «комату».
Чимчикую якось улицею, а до мене:
– Драстуйте!..
