Це значить сповідати й пропагувати буржуазний ідеалізм, той ідеалізм, який пропагує Шпенглер, Донцов та інші ідеологи фашизму, той незамаскований ідеалізм, який вже й зробив з Полторацького так зв. «надлюдину».
І справді, нахватавшись «інфернальних філософій», ця жалюгідна «надлюдина» не тільки з невимовним «геройством» попльовує в нічних вартових «триповерховими лайками» (хай пробачать мені нічні вартові це вимушене порівняння), але й викидає гасла проти… проти полегшення умов праці робітничо-селянської маси. Зрозуміли, тов. Европенко-Европацький, сенс вищеподаної цитати? Зрозуміли? Ну, так тоді давайте знову звернемось до «критики».
– «Усмішка «Індустріялізація», – пише Полторацький, – вся побудована на мотиві – «Ой, дайте індустрії, ой, дайте». «Давати індустрії, – продовжує він же, – нам ніхто не буде. Ми вже взяли її тому 12 років».
Читаємо «усмішку». О. Вишня в цій усмішці, як бачите, іронізує з тих українців-хуторян, що засвоїли собі індустрію в вигляді того (від предків) «мотора», про який саме і співають у відповідній відомій пісні («подивися, дівчинонько – який я моторний»). І «ой дайте індустрії» кричить тут не автор, а саме той же таки відсталий хуторянин. Просить по суті він не індустрії, а вищезгаданого «мотора» (… щоб потім з повним правом крутитись на одній нозі й проспівати весело: «подивися, дівчинонько, який я моторний»). При чому ж тут 12 років?
– «О. Вишня в «усмішці» «Раціоналізація», – продовжує Полторацький, – безсило скаржиться на те, що: “машину десь побачили – ой, не підходь, бо так тобі й голову одкрутить». «Ні, – робить він висновок, – рішуче такі безсилі зойки й скарги не відповідають нашому активному підходові до села, індустріялізації, раціоналізації. Це філософія Махатма Ґанді, але не радянська».
Беремо «усмішку». Читаємо: «було досі в нас емоціо, тепер треба переключитись на раціо». Автор починає з висміювання метод виховання дітей в атмосфері відьом, вовків, домовиків тощо. Продовжує іронізувати над тим темним селянином, що ще й досі машини жахається, як чорта («ой, не підходь»). Чим же кінчає? Кінчає агітацією проти патріярхальної (для нашого часу) обробки землі («а трипілля лапи позакандзюблювало») й памфлетним ударом по «смушевих шапках», що в них «повно емоцій» і цілковита відсутність «рації». При чому ж тут Ґанді. Щоб пересмикнувши, блиснути задрипаною «ерудицією»?
Усмішка «Він такий… він може». Зміст її. Селяни «купили трактора», привезли. Спробували – «працює добре». Повернувся механік до города, сів на трактора Іван. Не вміючи поводитися з машиною, Іван наробив такого, що все село налякав. Висновок – без города – селові не обійтись, і другий висновок: їдь, Іване, до міста, вчись на тракториста.
Які ж махінації проробляє над цією мініятюркою той же таки «морфолог»? «Машину тут показано, – говорить він, – річчю зовсім неприступною для селянина». Запитуємо: відкіля ж це видно, що саме
