всепоглинаючою і безмовною. Заклинання знерухомило Кейна, але не забрало його почуттів - він міг відчувати, як в товщі землі над ним вовтузиться різна живність - крихітні смертні істоти, які не сміють поїдати його безсмертну плоть, але, самі того не знаючи, гризли його душу.
Через якийсь час він став думати, що він однозначно зійшов з розуму. Потім, час від часу, він почав чути... якісь голоси. Він насолоджувався ними в своїй підземній в'язниці і жадав чути їх знову і знову. Іноді він чув голоси цілих сімейств, а іноді - голоси тільки дорослих.
Часом він намагався боротися з заклинанням, покликати когось на допомогу, або навіть стати свого роду співрозмовником самому собі. Але магічне заклинання міцно опанувало його і зробило абсолютно безпорадним. Кейн знав це заклинання. Він сам використовував його проти монстрів. Це був складний ланцюжок, сплетений із безлічі дрібних заклинань. Щоб зняти це прокляття і звільнити його, потрібна була кров людини, яка б любила його усім своїм серцем. Адже тільки чари любові мають настільки могутню силу, що здатні зруйнувати накладене заклинання, і тільки глибоко любляча жертву споріднена душа може розірвати узи цього прокляття.
Заклинання завжди працювало проти бездушних вампірів, так як лише той, у кого є душа, може покликати на допомогу споріднену душу. Кейн багато разів користувався ним, щоб позбавити світ від демонів-вбивць, братів і сестер, які не знають нічого, крім бажання крові.
Кейн гірко посміхнувся, подумавши, що він приречений, тому що у нього немає спорідненої душі. Ця думка ніколи його не покидала. У всякому разі, він ще не зустрічав настільки загадкову жінку. Та й якщо 6и вона у нього була, то яка ймовірність, що вона наткнеться на його могилу, та ще при цьому стікаючи кров'ю? Малачі тоді збожеволів від горя. Він так сильно любив свою дружину, що хотів, щоб і Кейн пізнав глибину такої любові і почав по ній тужити.
І він сумував. Скільки сліз він пролив, благаючи будь-якого бога, який тільки міг його почути, привести до нього його споріднену душу, щоб він зміг звільнитися. Якби він дійсно вбив дружину свого друга, то таке покарання було б справедливим. Але він не був винен у цьому злочині.
Одного разу вночі, коли надія вже давно покинула його, він почув Малачі. Його віддалений рев, разом з лютим криком якогось іншого звіра, пробився крізь шалений внутрішній монолог Кейна. А потім він, вражений, почув прямо над собою голос маленької дівчинки - вона благала їх не чіпати її цуценя. Її жалібний і переляканий голос зламав щось всередині Кейна, змусивши його рватися на свободу, щоб захистити її від цих нічних звірів.
«Малачі не зачепить твого цуценя, дівчинка,» - подумки прошепотів Кейн.
І це була правда. Малачі нікому не заподіював шкоди, якщо тільки з ним не повелися дуже несправедливо... він ніколи 6 не образив дитину. Знаючи, що його друг десь поруч, десь над ним, Кейн відчув, як маленька іскорка знову запалила в ньому вогонь життя. Він сказився, коли дівчинка закричала знову, а потім почув, як щось важко впало
