проса як однієї з важливих господарсько-економічних культур у Київській Русі законсервувалось якраз на Лемківщині і носило місцеву назву «бор». Повсюдно в Карпатах, включно до початку XX ст. (уже досить рідко), вирощували древній сорт дворядної пшениці – полбу, яка була поширена на всій давньоруській території ще у І тисячолітті н. е. Розкопки у Подністров’ї і Прикарпатті періоду культури карпатських курганів і черняхівської культури дали цікавий археологічний матеріал про культурну флору – були знайдені рештки полби, жита, проса тощо [1, ф. 1., оп. 2].
На спадкоємність рільничих культур в Карпатах, і Лемківщині зокрема, вказують набуті навики агротехнічного процесу їх вирощування. Їх можна вважати достатньо досконалими. Однак за браком ефективних знарядь праці досягти високих врожаїв не вдавалось. Важкою до агротехнічного пристосування може послужити така культура, як картопля, на яку було затрачено ціле століття, і при цьому це вже у XVIII–XIX ст., коли, можна вважати, ця культура хліборобства була на певному рівні і були відповідні засоби, щоб агротехнічний розвиток пройшов швидко. Практично асортимент культурної флори за період розвитку гірського рільництва (включно до початку XX ст.) значних змін не зазнав.
Впродовж усього історичного розвитку рільництва не однаковим було вирощування тих чи інших культур. Найбільше відводилось площі під овес як універсальну господарську культуру, якою найчастіше вигодовували коней, інших тварин.
Другою за господарською інтенсивністю культури було жито, якому у відсотковому відношенні до всієї ріллі відводили від 8 до 12 % поля. Пшениця і ячмінь займали невеликі площі, зате найкращі. У горах ці площі були незначними: всього 4,7 % під пшеницю і під ячмінь – 4,3 %, у долинних місцях це відповідно становило 9,8 і 13,3 %. Слід відзначити, що виділення площ під ті чи інші культури постійно змінювалося як через господарську детермінованість, так і з огляду на агрофізичний стан ґрунту.
Використання зернових культур набуло у горян-лемків такої раціональності, що вжиткувалось буквально усе без остатку. Так, солома, зокрема, використовувалась як корм для худоби, а також як покрівельний матеріал (жита і пшениці).
Натуральний характер гірських господарств зумовлював вирощування найнеобхідніших культур, якими вважались також технічні: льон і коноплі. Практично господарю без них не можна було обійтись. Тому у кожному господарстві було засіяно цими культурами від 2 до 3 % кращого ґрунту. У такій кількості відводили землі під горох, біб і квасолю (її культивували не скрізь). Наприкінці XVIII ст. з появою картоплі, і особливо коли вона набула важливості в харчовому раціоні горянина, 9—10 % продуктивних площ орної землі лемки засаджували цією культурою. До головних харчових культур відносилась і капуста, площі під яку не перевищували 2 % [13, с. 208–209].
Практикувалось вирощування (не в усіх кліматичних зонах) кукурудзи, гречки («татарки»), ріпака, навіть хмеля, а також великої кількості городніх культур: часника,
