обл.) чи осику (с. Пістинь Косівського р-ну Івано-Франківської обл.).
Як і скрізь у Карпатах, вибір будівельної деревини у гуцулів супроводжувався низкою повір'їв, пересторог, заборон та забобонів. Передовсім ніколи не використовували «сухостою» (с. Кевелів Рахівського р-ну Закарпатської обл.) – для зведення житла вибирали лише живе, «мудре» дерево [15, с. 114]. З особливою пересторогою ставилися до дерев з природними вадами (з боковим відростком на стовбурі: «дерево з свічкою», «дерево з приростком», «дерево з ґранґов»; з хворобливим наростом навколо стовбура: «дерево з вовком» тощо) та пошкоджених стихією (у які влучив грім: «громовиця; вивалених бурею: «вивороть», «вівороть», «вітровали» та ін.).
Для будівництва використовували смереки віком не менше 70–80 років зі щільними річними кільцями («густе дерево», «густотіла смерека»). За якісні показники їх ще називали «твердий ліс», «тверде дерево». «Густотіла смерека» росла на кам’янистому ґрунті («під полонинами, на камені»); ліс, який виростав на «поли» (на більш родючих ґрунтах), був «м’єкший». В останньому випадку смерека швидко росла і набувала будівельних розмірів, проте вона мала широкі «мізґи» і була менш стійкою до шкідників та загнивання. Такий ліс гуцули означували лексемами «рідке дерево», «рідкотіле дерево», «морквиш».
Час заготівлі деревини (особливо початок рубки) регламентувався народним календарем. Основними часовими параметрами, які визначали період заготівлі, були: рік, пора року, фаза місячного циклу та день тижня. На це звертав увагу й відомий польський дослідник Ян Фальковський, який зазначав, що сприятливими для заготівлі деревини у році є чотири місяці, у кожному місяці – по одному тижні, а у кожному тижні три щасливі дні (перший, другий і третій – по настанню місяця) [16, s. 51].
Як свідчать наші матеріали та дані дослідників, смереку, призначену для спорудження житла, на Гуцульщині заготовляли переважно у зимові місяці: «Рубали смереку в зимі, бо в літі смерека рідка, вона пускає воду, зимою вона крепша» (с. Селятин Путильського р-ну Чернівецької обл.). Натомість місцями, скажімо на Рахівщині, за найбільш сприятливий час для початку заготівлі смереки вважали серпень – «Илевий» («Ілевий») місяць. Рубати деревину можна було починаючи від свята Іллі («до Іллі дерева рубати не можна – воно ше сі лупит»). Від Іллі у дерева вже не відстає кора: «Ілевого місяці (після Іллі) сок вже остановитсі, вже ліс соку не пускав» (с. Кваси); «В восьмому місяци дерево юш сі не ме лупити, сік пішов в землю» (с. Лазещина); «Зрубаної у той час смереки хробак не точит» (с. Стебний). Щоправда, у деяких селах (Стебний, Кваси) стверджують, що в цьому місяці були лишень окремі дні, коли можна заготовляти деревину: «Як в ті дни зрубати, то дерево не гниє» (с. Кваси). Особливо сприятливими для заготівлі місцеві гуцули вважали перших 15 днів «від Іллі»: «Як в той час утне, обробить – дерево таке, як залізо» [2, с. 50]. Респондент Шмілєк Василь Юрович (1914 р. народж.) із села Чорна Т иса вважав, що рубку можна було проводити протягом останніх двох тижнів
