у Карпатах 15–20 см. Намагались орати якнайглибше, так, щоб не зачепити підзолистий шар («мертвицю»).
Технологія пізньої весняної оранки під просапні і технічні культури нічим не відрізнялася від ранньої весняної. Оранкою під картоплю завершувалася весняна оранка. Зяблеву оранку проводили лише восени, а на Бойківщині і влітку і восени.
Насіння зернових відбирали фактично вже під час обмолоту: зважали, щоб зерно було грубе («тучне») і зберігали його окремо в скрині. Передпосівної обробки насіння майже не проводили. Лише решетом очищали («підчинювали») зерно від насіння бур’янів. Інколи мочили біб, а також мак.
Кукурудзу на насіння зберігали на горищі («поді»), в качанах, сплетених у вінці, які лущили перед посівом.
Готували насіння картоплі, як і всюди в Українських Карпатах. Уже при копанні картоплі її сортували – велику відбирали для їжі, середню для садіння, дрібну для свиней. За два-три тижні до садіння картоплю виносили із місць зберігання у тепле місце – найчастіше у хату під ліжко – і після цього висаджували. Насіння городніх культур – капусти, буряка, моркви, петрушки, цибулі, часнику – вирощувала кожна господиня.
Ще задовго до початку весняних польових робіт кожен господар докладно знав, де і які сільськогосподарські культури буде сіяти чи садити. Високо в горах, де ґрунти були з меншим гумусним шаром і важче було їх підживлювати, висівали переважно овес – як найменш вибагливий до якості ґрунту і найбільш морозостійкий серед зернових. На кращих землях у долинах біля хат висаджували картоплю. Важливу роль у розміщенні землеробських культур відігравала також господарська традиція, зокрема строгий поділ орного поля на городи з багатопіллям.
Щодо строків сівби, то існувала рання і пізня весняна, а також осіння – залежно від біологічних характеристик культур на холодостійкість, тривалість вегетаційного періоду тощо. Гірські хлібороби правильно орієнтувались у біологічних і економічних характеристиках землеробських культур. У ранню весняну пору, коли ще земля як слід не прогрілася і було багато вологи, висівали вологолюбиві і невибагливі до якості ґрунту культури.
Техніка сівби зернових культур була однаковою в усіх етнографічних групах українців Карпат. Сіяли зернові вручну, здебільшого з бесагів, тайстри, а також з дійниці, цебра, коновки, з мішка. Сівач, набравши в жменю зерно, розсівав його під кожен крок ноги. Легке зерно (овес, жито, ячмінь) розсівав «у три жмені», одну – справа, другу – перед собою, третю – зліва, а важке (пшениця) – «у дві жмені», справа перед собою і зліва. Сіяли впродовж скиб, а по боронованій ріллі – впоперек схилу. Після посіву зерно закривали бороною.
Зернобобові культури (біб, горох, квасолю) садили переважно за сапою.
Впоравшись із садінням бобу і сівбою вівса, приступали до висівання ярого жита, пшениці, ячменю, проса, гречки. Яре жито сіяли на картоплинні, а також на зяблевій оранці, проведеній на стерні або цілині,
