сіли відпочити на колоді. Її винесло хвилею на берег, і звідки вона приплила, ніхто б не дізнався. Впала вона сама в воду під час грози з обриву? Чи її скинули якісь хуліганисті дітлахи? Як довго вона пливла сюди? Подорожувала по хвилях сотню років чи знайшла тут свій притулок через десять?
Ми перебирали відповіді на ці питання, поки сиділи на загадковій колоді, і наминали банани, що захопили з собою на перекус. А ще ми роздумували, як вчинити далі: чи йти небезпечною стежкою в гори, чи повернутися в намет знову по воді?
Як би ти вчинив у такій ситуації? Або, як ти вже чинив, стикаючись зі складним вибором? Не читаючи далі, скажи, як вчинили ми? Припусти і пофантазуй.
Солодкі банани надали всім нам сил і зарядили бурхливою енергією цікавості. Так завжди з ведмедями, якщо їм дати щось смачне або солодке. Тому рішення підніматися утворилося само собою і одноголосно.
Ведмежата розподілилися між Батьками: спочатку йшла Перша Ведмедиця з Джорджем, потім Юджин Джуніор з Другою Ведмедицею і завершували ходу Татусь Ведмідь з Сенічкою.
Першим був марш-кидок по петляючій стежці відразу до середини гори. Найскладнішим місцем на цьому відрізку було те, де стежка обривалася. Ведмежат Батьки передавали один одному з лап в лапи. Але, навіть не дивлячись на це, потрібна хоробрість, щоб перестрибувати такі небезпечні ділянки, нехай і за допомогою Батьків. Всі наші ведмежата ще не пробували себе в подібних прогулянках і вперше опинилися в таких місцях. Але проявили свої найкращі якості, і ми ще дужче запишалися ними!
Наша стежка вигиналася по схилам гір, але ми не вигиналися разом з нею. Ми йшли весело і шумно, впевнено і легко. Заглядали в окремі відгалудження дороги, щоб помилуватися чудовими краєвидами і покричати з висоти. Наші слова розбігалися над хвилями бірюзи і робили нас щасливішими і ще бадьорішими.
Незважаючи на те, що ми пройшли велику відстань, і маршрут наш був складний, ніхто не втомився. Після оглядових мисів почалися круті підйоми вгору, в яких майже не було містечок для відпочинку. Дертися на гору доводилося майже вертикально. А стежка місцями була така вузька, що потрібно було збирати всю волю в лапу, щоб рухатися вперед і вгору. Але ми не збавляли темпу. Адже, якщо завмерти на небезпечних ділянках і заслухатись, що співає вітер, мабуть, у будь-кого знайдеться привід розвернутися в зворотний шлях.
– У-у-у-ауу-аууу, – кликав когось вітер між слів своєї давньої пісні, але ми не зупинялися і не відгукувалися, адже він точно шукав не нас.
Тому ми подолали складні проходи стрімко і не оглядаючись. А відпочивати сідали лише на повністю безпечних плато. На одному з них ми знайшли сліди покинутого багаття, яке хтось, напевно вночі, розпалював тут, щоб панорама стала ще романтичнішою і привітнішою.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив
