які й є найбільш складними, досліднику краще почати з вирішення простіших завдань. Нехай він, поглянувши на першого зустрічного, навчиться відразу ж визначати його минуле та фах. Спочатку це може видатися дитячістю, але такі вправи загострюють спостережливість і вчать, як правильно дивитися й що саме слід шукати. За нігтем людини, за її рукавами, взуттям і згином штанів на колінах, за потовщенням на великому та вказівному пальцях, за виразом обличчя та вилогами сорочки – за такими дрібницями неважко вгадати професію. І можна не сумніватися, що все це, разом узяте, підкаже досвідченому спостерігачеві правильні висновки».
– Яка дика нісенітниця! – вигукнув я, кидаючи журнал на стіл. – У житті не читав такої дурні.
– Про що це ви? – поцікавився Шерлок Голмс.
– Та ось про цю статейку, – я вказав на неї чайною ложечкою й узявся за свій сніданок. – Бачу, ви її вже читали, якщо вона позначена олівцем. Не сперечаюся, написано спритно, але мене все це просто злить. Добре йому, цьому неробі, розвалившись у м’якому фотелі в тиші свого кабінету, складати такі витончені дивовижі! Втиснути б його у вагон третього класу підземки та змусити вгадувати професії пасажирів! Ставлю тисячу проти одного, що в нього нічого не вийде!
– І програєте, – спокійно зауважив Голмс. – А статтю написав я.
– Ви?!
– Атож. У мене є здібність і до спостереження, і до аналізу. Теорія, яку я тут виклав й яка здається вам такою фантастичною, насправді дуже життєва, настільки життєва, що їй я зобов’язаний своїм куснем хліба.
– Але яким же чином? – вирвалося у мене.
– Розумієте, у мене достатньо рідкісна професія. Мабуть, я єдиний такий. Я детектив-консультант, якщо тільки ви уявляєте собі, що це таке. У Лондоні є безліч детективів, і державних, і приватних. Коли ці хлопці потрапляють у глухий кут, вони приходять до мене, і мені вдається скерувати їх у вірному напрямку. Вони знайомлять мене з усіма обставинами справи, а я, добре знаючи історію криміналістики, майже завжди можу вказати їм, у чому полягає помилка. Усі злочини мають багато спільних рис, і якщо ви знаєте подробиці тисячі справ як свої п’ять пальців, дивно було б не розгадати тисяча першу. Лестрейд – дуже відомий детектив. Але нещодавно він не зумів розібратися в одній справі про фальсифікацію та прийшов до мене.
– А інші?
– Найчастіше їх посилають до мене приватні агентства. Усі ці люди потрапили в халепу та прагнуть пояснень. Я слухаю їхні історії, вони вислуховують моє тлумачення, а я кладу в кишеню гонорар.
– Невже ви хочете сказати, – не втерпів я, – що, не виходячи з кімнати, можете розплутати справу, яку не вдається розв’язати тим, кому всі подробиці відомі краще за вас?
– Саме так. У мене така собі інтуїція. Правда, час від часу трапляється якась складніша справа. Ну, тоді доводиться трошки побігати, щоб дещо побачити на власні очі. Розумієте,
