style="font-size:15px;"> У 1509 р. було побудовано маленьку колонію Санта-Марія де ла Антігва, що розташована неподалік Панами, у районі, який називався тоді Кастілья-де-Оро. У 1513 р. Васко Нуньєс де Бальбоа вирушив звідси, перетнув Панамський перешийок і прибув на узбережжя Тихого океану. У 1519 р. була засновано Панаму, якій судилося стати одним із найважливіших центрів іспанської Америки. Того самого року португалець на службі в іспанської корони Фернан Магеллан (1480–1521) знайшов прохід між Атлантичним і Тихим океанами через пролив, який пізніше назвали його ім’ям. Магеллан виплив із Севільї в 1519 р. і не зміг завершити навколосвітню подорож, хоч окремі кораблі з його маленького флоту в 1521 р. все ж повернулися до Іспанії.
Шляхи, відкриті мореплавцями
І знову в ті самі роки європейці зробили рішучий стрибок у проникненні до Нового Світу. Після кількох дослідницьких подорожей уздовж мексиканських берегів, де жили майя, 18 лютого 1518 р. ідальго Ернан Кортес (1485–1547) без дозволу губернатора Веласкеса відплив з Куби з одинадцятьма кораблями й більш як чотирма сотнями членів екіпажу. Пізніше він причалив до мексиканського берега, де заснував місто Веракрус.
Відкриття нових земель та нових шляхів у вирішальному останньому десятилітті XV ст. поставило тернисті питання з юридичного та релігійного поглядів стосовно законності європейських завоювань і тих відносин, які слід підтримувати з аборигенами, переважно язичниками. Також це спричинило певні труднощі у відносинах між християнськими народами, зокрема в аспекті розмежування сфер інтересів двох держав на Піренейському півострові, що були головними героями цієї історії завоювань і відкриттів – Іспанії та Португалії.
Поділ Папою землі між іспанцями та португальцями
Перше рішення запропонував Папа Олександр VI (1431–1503) у 1493 р. у своїх буллах (особливо у буллі Inter coetera), за яким лінія кордону проходила приблизно за 300 миль на захід від Азорських островів. Усе розташоване на захід від цієї лінії – іспанською мовою raya – належало іспанцям, а землі на південний-схід від Канарських островів входили до володінь португальської корони, згідно з Алкасоваським договором, підписаним у 1479 р. Пізніше король Франції Франциск І (1494–1547) іронічно запитав би себе, де саме був той пункт із заповіту Адама, за яким світ розділили іспанці та португальці.
У будь-якому випадку підписаний у 1494 р. двосторонній Тордесільяський договір змінив цей поділ, встановивши кордон на 46°3̕ південної широти, тобто на 370 ліг на захід від островів Кабо-Верде. На перший погляд, це була зовсім неістотна зміна, але насправді пізніше вона визначила перебіг історії Південної Америки. Завдяки цьому зміщенню кордону, коли в 1500 р. португалець Педру Алвареш Кабрал (1467?—1526?) робив особливо широке коло, аби дійти до мису Доброї Надії, і натрапив на землі, які назвуть Бразилією, він з упевненістю міг від імені суверена назвати їх власністю своєї держави. Так почалася історія іншої
