на смак воно. Колиробилось і творилось;
там тихим голосом незлим
так гарно говорилось
про цілий світ. А Київ спав
у нас над головою.
Та вже тоді ти прочував
час зустрічі з бідою,
що закушпелить – не збагнеш,
де гаряче, де зимно.
Тепер доходь найдальших меж,
як закуріла димно
твоя ізвомплена душа,
із неї біль валує.
Але душа й без кунтуша
і в злиднях козакує.
27.[1]
Тут сни долають товщу забуття
і виринають з теміні, як змії.
Тут на кону забутого життя
блазнюють, корчаться, як лицедії
вертепних інтермедій. Тут живе
ховається у смерк і так існує,
пропахле смертю. Небо гробове
за нами назирає і вартує,
щоб не згубити. І в хапливий сон
угнався гострий, ніби ніж, прокльон,
і провертається в душі розверстій,
бо він – найбільший ворог мій – спішить
моєю кров’ю лезо окропить,
щоб став і ти такий, як треба, – черствий.
Будні тут тобі про свято,
а про свято – будні правлять.
Хоч занадто творчу хату
пильні погляди буравлять,
хоч твоє зголіле серце
тут обмацують руками -
не зважай на те, не сердься:
те одвічне, що над нами,
стріли повиймає з рани
і губами обцілує -
адже хвиля пожадана
убиваючи рятує.
СПОГАД
Край золотого бережка
вода струміла,
щока, солона і гірка,
мені щеміла.
Єдвабом теплим обдало
мій зір колючий,
вечірнє сонце відійшло
за дальні кручі.
І захід дзвоном калатав,
і звістувала
зоря між радісних заграв,
що ніч настала.
На однакові квадрати
поділили білий світ.
Тільки нащо це? Не знати,
нащо. А вселенський гніт
чавить ката, чавить жертву,
безневинного – нема.
Всім судилося померти
за замками сімома.
На квадрати людське горе
поділили – і радій,
укоряючись покорі,
бо Господь нагородив
божевіллям переселень,
конкуренцією зла.
Ти мене даремне, леле,
в світ неправди привела.
Душ намарне ґвалтування
без причини, без мети.
Соти ярого страждання,
пустографки самоти.
28.1.
Б’ється серце, як пташа німе,
буде спогадами надити.
Мати сина виглядатиме,
а не діжде – буде плакати.
Будуть сипати сухі сніги,
будуть ще й дощі періщити,
посмутніють вірні вороги,
а зрадливі друзі – тішитись,
що одної голови нема
і не буде вже повіки-вік,
лиш затужить по тобі зима,
по
