Я не прагнув охопити всю багатоманітність проявів гри й скористався випадком, що трапився мені, щоб пояснити першу самостійно створену гру півторарічної дитини. Це було більше ніж випадкове спостереження, бо я жив протягом кількох тижнів під одним дахом з цією дитиною та її батьками, і мої спостереження тривали доволі довго, поки ця загадкова й постійно повторювана діяльність не розкрила переді мною свого сенсу.
Ця дитина не надто просунулася вперед у своєму інтелектуальному розвитку, вона вимовляла у свої півтора роки лише кілька зрозумілих слів, вимовляла, крім того, багато звуків, що мали певне значення й були зрозумілі для оточуючих. Вона добре розуміла батьків і єдину прислугу, її хвалили за «пристойний» характер. Вона не турбувала батьків ночами, чесно дотримувалася заборони рухати деякі речі й ходити куди не можна, і, що найважливіше, вона ніколи не плакала, коли мати залишала її на цілі години, хоча вона й була ніжно прив’язана до матері, котра не лише сама годувала свою дитину, але й без усілякої сторонньої допомоги доглядала за нею й бавила її. У цієї славної дитини проявилася неспокійна звичка шпурляти всі маленькі предмети, що потрапляли до її рук, далеко від себе в куток кімнати, під ліжко й т. ін., тож пошук і збирання іграшок було немалою роботою. Вона вимовляла з виразом зацікавленості й задоволення голосне й довготривале «о-о-о-о!», яке, за одностайним рішенням матері й спостерігача, було не просто вигуком, але значило «геть». Я нарешті помітив, що це гра і що дитина всі свої іграшки використовувала лише для того, щоб гратися ними, шпурляючи їх подалі від себе. Якось раз я зробив спостереження, завдяки якому утвердився у своєму припущенні. Дитина мала дерев’яну котушку, на яку була намотана нитка. Їй ніколи не спадало на думку тягати котушку за собою по підлозі, тобто бавитися з нею як із возиком, але вона дуже спритно кидала її, тримаючи нитку рукою, за сітку свого ліжечка, таким чином, що котушка зникала за ним. Дитина вимовляла при цьому своє багатозначне «о-о-о-о!», потім витягувала котушку за нитку знову з-за ліжка й зустрічала її появу радісним «тут» (Da). Це була повноцінна гра, зникнення й поява, з-поміж яких можна було спостерігати лише перший акт, котрий сам по собі повторювався невтомно як гра, хоча велике задоволення, безперечно, було пов’язане з другим її актом[3]
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
