напрям, то сильно вдарився об прути ліжка. Різкий біль переконав його, що нижня частина його тулуба, вірогідно, зараз найчутливіша.
Тому він спробував вибратися спочатку верхньою частиною тулуба і став обережно повертати голову до краю ліжка. Це йому легко вдалося, і, незважаючи на ширину і вагу свого тіла, Ґреґор нарешті повільно посунувся за головою. Проте коли голова перевалилась вже за край ліжка і повисла, йому стало страшно так само рухатися далі. Адже якби він все ж таки впав, то тільки дивом не пошкодив би голови. А втрачати свідомість тієї миті було не можна ні в якому разі; краще б залишитися в ліжку.
Однак трохи відпочивши від такого напруження, він зайняв попереднє положення і побачив свої лапки, які метлялися ще несамовитіше, та не змігши впоратися із таким безладом, знову наказав собі ні в якому разі не залишатися в постелі, оскільки найкраще рішення – ризикнути усім заради найменшої надії на звільнення від ліжка. Водночас він не забував нагадувати собі, що від спокійних роздумів користі набагато більше, ніж від запального відчаю. У такі хвилини він пильно вдивлявся у вікно, але у спогляданні вранішнього туману, який приховував навіть протилежний бік вулиці, на жаль, неможливо було позичити анітрохи бадьорості та впевненості. «Вже сьома година, – сказав він собі, коли знову почувся бій будильника, – вже сьома година, а й досі такий туман». Ще кілька хвилин Ґреґор полежав спокійно, ледве дихаючи, неначе чекаючи від настання повної тиші повернення реальних та звичних обставин.
Тож потім він сказав собі: «Перш ніж вдарить чверть на восьму, я мушу обов’язково й остаточно встати з ліжка. Втім, до того часу з офісу вже прийдуть довідатись про мене, адже контора відчиняється раніше сьомої». І він заходився виштовхувати себе з ліжка, рівномірно розгойдуючись всім тілом. Аби він таки впав, то, скоріше за все, не пошкодив би голови, різко піднявши її. Спина ж начебто була досить твердою; при падінні на килим з нею, певно, що нічого б не сталося. Більше за все він переймався думками про гуркіт від падіння його тіла, тому що це могло спричинить за дверима якщо не відчуття жаху, то хвилювання. Та все ж треба було на щось наважуватись.
Коли Ґреґор вже наполовину завис над краєм ліжка – новий спосіб був схожий скоріше на гру, ніж на втомлюючу роботу, потрібно було тільки ривками розгойдуватися, – він подумав, що було б набагато легше, аби йому допомогли. Двох сильних людей – він мав на увазі батька та служницю – цілком вистачило б; їм довелося б лише засунути руки під його випуклу спину, зняти з ліжка, а потім нагнутися і почекати, допоки він обережно перевернеться на підлозі, де його маленькі ніжки мали якесь значення. Та навіть якби двері не були б зачиненими, невже він насправді покликав би когось на допомогу? Не зважаючи на свою біду, він не втримався і посміхнувся від такої думки.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию
