кинулися на суддів, на короля й королеву. Варта перелякалась, а всі люди закричали:
– Солдате, пожалій! Будь нашим королем!
Солдата урочисто посадовили в королівську карету й повезли до палацу. Усі троє псів бігли поряд. Солдат одружився з прекрасною принцесою, і весільний бенкет тривав цілий тиждень, а собаки теж сиділи за столом!
Гидке Каченя
Улітку, коли вже пожовкло жито, під лопухом на яйцях сиділа качка. Висиджувала вона яйця вже давно, і їй це добряче набридло.
Нарешті шкаралупа яєць затріщала, і з них з’явилися каченята. Вони сяк-так повибиралися й почали роззиратися довкола. Їм подобався світ – аякже, бо ж тут було значно краще, ніж у тісній шкаралупі!
– Ох, найбільше яйце цілісіньке! – сказала качка, зітхнувши, і знову всілася на нього.
– Як справи? – спитала її стара качка, що проходила поруч.
– Іще одне яйце лишилося! – сказала молода качка. – Але поглянь на інших! Просто чудові! А як схожі на батька!
– Стривай-но, а що, як то в тебе індиче яйце? – мовила стара качка. – Мені якось підкинули чуже. Ну й мороки з індичатами, скажу я тобі! Вони бояться води, не йдуть і годі! Так і є! Індиче! Покинь його!
– Та ні, посиджу ще! – відповіла молода качка.
– Ну, як хочеш! – сказала стара качка й пішла геть.
Нарешті затріщала шкаралупа, і з найбільшого яйця з’явилося величезне негарне пташеня.
– Яке воно велике! – сказала качка, уважно обдивляючись його. – І зовсім не схоже на інших! Невже й справді індича?
Наступного дня була чудова погода, й уся качина сім’я вирушила до канави. Миттю качка опинилась у воді.
– Ідіть за мною! – покликала вона каченят, і ті також кинулись у воду, хутко виринули й попливли. Негарне каченя не пасло задніх.
– Яке ж це індича? – сказала качка. – Ні, це мій син! І не такий уже він негарний! Швидше, швидше, ходімо до пташника! Тримайтеся до мене якнайближче й пильнуйте – неподалік можуть бути коти!
– Уклоніться старій качці! – звеліла каченятам мати, коли вони дісталися пташника. – Вона тут найвельможніша, бо іспанської породи! Вона має на лапці червоний клаптик – це знак найвищої нагороди. Пов’язуючи його, люди дають зрозуміти, що не бажають цю відзнаку втратити; за цим клаптиком усі стару качку впізнають. Не тримайте лапок укупі! Чемні каченята мають тримати лапки нарізно й вивертати їх назовні! Молодці! Ануте! Кланяйтесь і крякайте!
Каченята так і зробили.
Качки оглядали їх і бурчали:
– Ну от, прийшли, наче нас тут і так мало! А це яке гидке!
Одна качка навіть дзьобнула його в шию.
– Дайте йому спокій! – звеліла качка-мати.
– Воно таке величезне й негарне! – відказала кривдниця. – Воно дуже дивне!
– Усі дуже милі, крім одного… – підсумувала стара качка з червоним клаптиком на лапці. – Добре було б його
