так. Десятий султан Османів умре на львинім столі сидячи. А що він у хвилі смерті своєї оточений буде всіми ознаками влади, то люде і звірята, генії й злі духи боятимуться його і слухатимуть, думаючи, що він живий. І ніхто не відважиться наближитися до Великого халіфа. А він нікого не закличе, бо буде неживий. І так сидітиме, аж поки малий червак не розточить палиці, на якій великий султан опирати буде обі руки свої. Тоді разом з розточеним патиком упаде труп Великого Володаря. І смерть його стане відома всім. І пічнеться небувалий нелад в державі Османів. Мішками зав’яжуть собі шиї аги і вельможі і настане страшне панування Капу-Кулів.[49] Арпалік[50] і Пашмаклік[51] знищать велику скарбницю султанів, а перекупства і злочини, як черви, розточать силу законів десятого й найбільшого султана Османів. Ще з того боку моря, з пустинь далеких такі передання приніс мій нарід про десятого й найбільшого султана Османів. По хвилі додав:
– А ти, ніжна квітко, не бійся страшного часу Капу-Кулів. Бо предсказано, що хто матиме літ більше ніж десять, коли вперве почує сі передання про Сулеймана, той не побачить смерті десятого султана. Бо дуже багато морських хвиль ударить до берегів землі, заки зморщиться молоде обличчя Великого халіфа і як молоко побіліє каре волосся його.
Учитель Абдуллаг говорив се спокійним голосом. І ні оден нерв не задрижав на його обличчі.
З запертим віддихом слухала Настя старого повір’я турків про їх найбільшого мужа. Немов в екстазі, запитала:
– А не предсказано нічого про жадну з жінок десятого султана?
– Все, що призначене, єсть і предсказане. Найлюбіша жінка десятого султана буде Місафір.[52] Зійде як ясна феджер[53] у серці падишаха, а зайде криваво над царством його. Зробить багато добра і багато лиха в усіх землях халіфа від тихого Дунаю до Базри і Багдаду і до кам’яних могил фараонів!
Навіть в царстві мовчання, у страшній пустині, де вік віків чорніє Мекам – Ібрагім,[54] серед жари засвітить чистий ключ водиці за стопою її. Бо дасть їй Аллаг з високого неба велику ласку свою і розум великий. Але шайтан засіє в її серденько рівно велику гордість…
В школі невольниць було тихо, хоч мак сій. Учитель Абдуллаг відітхнув і говорив дальше:
– Довго і завзято постом і молитвою буде боротися Велика Султанка зі своїм гріхом, поки не піддасться силі шайтана – у святу ніч Рамазану… І затермосить вихор брамами сераю і вікнами гарему, а в серці султанки зійде гріх гордості, і засміється шайтан у садах султанських і в мармурових палатах падишаха. А потім кара Божа так певно надійде, як йде пустинею напоєний верблюд. Бо Аллаг людині багато позичає і довго чекає і нічого не дарує, даром не дає…
Настуня задумалася, але не над жінками падишаха. Ум її, котрий Річчі зацікавив державними справами, звернув увагу на щось зовсім інше, і вона сказала:
– Ще одно! Чи не предсказано, що буде дальше з державою великого султана?
Невольники Порти, яничари й сіпаги, солдатеска.
«Гріш на ячмінь» з доходів державних дібр.
Т. зв. «Гріш заслони», уділюваний султанським жінкам і одаліскам.
Слово двоякого значіння: «Гість, чужинка» і «Дуже шанована».
Рання зоря й утрення молитва.
T. зв. чорний камінь Авраама, після передання ужитий на фундамент найсвятішої святині мусульман серед арабської пустині.
