оберт, і її обриси стали розмитими; секунду ми бачили її як примару, як вихор тьмяної мерехтливої бронзи і слонової кістки, а потім – так: вона зникла! На столі залишилася тільки лампа.
Майже хвилину всі мовчали. Нарешті Фільбі вилаявся.
Психолог, оговтавшись від першого потрясіння, зазирнув під стіл. Мандрівник у Часі розсміявся.
– Ну? – весело запитав він, передражнюючи Психолога.
Потім Мандрівник у Часі встав і, підійшовши до каміна, на якому стояла табакерка, почав спокійно набивати люльку.
Ми переглянулися.
– Слухайте, – сказав Лікар, – ви це серйозно? Невже ви справді вірите в те, що ця Машина вирушила подорожувати в часі?
– Без сумніву, – коротко відповів Мандрівник у Часі й нахилився до каміна, щоб запалити скіпку.
Закуривши люльку, він подивився Психологові у вічі.
Психолог, воліючи приховати свою зніяковілість, дістав сигару й, забувши обрізати кінець, марно намагався закурити її.
– Хотілося б додати, – сказав Мандрівник у Часі, – що в мене майже закінчено велику Машину. – Він кивнув у бік лабораторії. – І коли вона буде зібрана, я маю намір сам здійснити подорож.
– Ви наполягаєте на тому, що ваша модель подалася в майбутнє? – запитав Фільбі.
– У майбутнє чи в минуле – я поки що не знаю.
Після невеликої паузи Психолог раптом заявив:
– Машина мусила вирушити в минуле, якщо тільки вона взагалі куди-небудь вирушила.
– Чому? – запитав Мандрівник у Часі.
– Думаю, що якби Машина не рухалася в просторі й подалася в майбутнє, то ввесь час залишалася б із нами: адже й ми подорожуємо туди ж таки!
– Але, – заперечив я, – якби Машина вирушила в минуле, ми б бачили її – і щойно ввійшовши до кімнати, і минулого вівторка, коли ми теж були тут, і позаминулого вівторка…
– Серйозні заперечення, – зауважив Провінційний Мер і з байдужим виглядом повернувся до Мандрівника в Часі.
– Аніскілечки, – відповів Мандрівник у Часі й обернувся до Психолога: – Ви, я бачу, задумалися. Ну що ж, саме ви і зможете їм пояснити. Адже це, бачте-но, буде враження за межею сприйняття, невизначене враження, правда?
– Ну звісно, – погодився з ним Психолог і відразу ж звернувся до нас: – Із погляду психології, все доволі просто. Я мав би здогадатися раніше. Це досить ясно й дійсно служить для підтримки парадокса. Ми не можемо бачити й не можемо визначити рух цієї Машини так само, як не можемо бачити спиці колеса, яке обертається, або кулю, що летить у повітрі. Якщо Машина рухається в часі у п’ятдесят або в сто разів швидше, ніж ми, якщо вона проходить за секунду відстань, котру ми проходимо за хвилину, то враження, справлене нею, повинне дорівнювати одній п’ятдесятій або одній сотій того враження, яке вона б справила, якби не рухалася в часі. Це вельми просто…
Він провів рукою по тому просторі, де раніше стояла Машина.
– Бачите? – спитав
