Ірка вірила в індивідуальну відповідальність дорослих, а ще в те, що зараз будь-яка відкрита ненависть заважатиме порятунку.
Мама трохи побула в домі, щоб знайти та забрати документи і все закрити. Ірка зірвала спину, але чортихатися не стала, боялася розсердити Бога, бо вже кілька разів пошепки молила його по допомогу.
Нарешті вирушили. Ірка прислухалася до батька, тримала його за плечі, не тому, що він міг кудись впасти, він лежав, наче колода, Ірці здавалося, що так йому менш лячно, коли він відчуває (а вона на це ще сподівалася) її теплі руки на своїх плечах. Дослухалася: сипить. Сергійович перебував у несвідомому стані, інколи чутно було, що він засинає, сипіння ставало сонним та й зовсім зникало, аж потім знову розпочиналися судоми та сипіння. Нічна темрява поглинала, і вони знову заблукали. Мати вперше сильно розплакалася, не могла опанувати себе, боялася, що через її розгубленість Сергійовича не встигнуть довезти, що вона не зможе знайти дорогу, що то через неї чоловік важче дихає, а коли розплющує очі, нікого не впізнає, впадає в кому. Його почало сильніше судомити, Ірка дужче тримала його, щоб він не забив Олю, котра вчепилася в кермо і також дуже нервувала.
Ніхто з них не розумів, де вони зараз знаходяться і як виїхати на трасу. Зупинялися біля поодиноких, на вигляд заможних будинків, щоб запитати, як виїхати. Мати вибігала з машини, почала грюкати у хвіртки тих будинків, де світилось, кричати, але ніхто не відчиняв. Ніч у селі – святе. Свої сплять, а якщо хтось вештається, то це істота чужа й небезпечна, годі таким відчиняти, тільки лиха наберешся, як води з отруєного колодязя.
Ірка озирнулася і збагнула, що вони весь цей час кружляли навколо цвинтаря. Мати здивувалася: скільки не їздила до села, ніколи того цвинтаря не бачила, як тільки сюди занесло! Наближалася північ, Олю колотило від страху. «Давайте спробуємо ще поїхати туди», – несміливо запропонувала вона. Ірці здалося, що в тому напрямі вони вирушали кілька разів, але знову опинялися біля цвинтаря.
Коли вони нарешті виїхали на трасу, Ірка сказала, що в неї складалося таке враження, наче щось сильне, хиже, потойбічне манило й від себе не відпускало. Оля відчувала те саме. І боялася потім весь шлях, щоб енергія мерців не причепилася до неї. Якою ж сильною була енергія небіжчиків! Ірка згадала, що тоді невідомо звідки з'явився густий та в'язкий серпанок, він поглинав машину, засліплював, примушував крутитися, смикатися, але повертатися до цвинтаря, наче ніяк не вирватися, наче іншої можливості немає, але зрештою вони вигулькнули на правильну дорогу й далі покотилися вправно, час від часу озираючись, чи не женеться за ними серпанок – молочно-млосне дихання мерців.
У квартиру батька вирішили не заносити, відразу викликали «швидку». Звичайну, медичну. Ірка все непокоїлася, думала, що в Сергійовича інсульт. Вийшли з машини розім'яти ноги, спини, покурити. Чекали. Прибула «швидка», дві жінки – лікарка та медсестричка – подивилися на пацієнта, точніше, принюхалися
