Та ще двоє ковбоїв, років тридцять їм на двох, дурні, як двері. І отепер я зрозумів, до чого тут мій товстелезний приятель – він фінансовий консультант отої вагітної удови. Цікаво, а що ж саме сталося з її чоловіком? Допився чи хто-небудь його вбив? Того й зрозуміло, чого на неї оті хлопці працюють – це брати її чоловіка. Зручно. Або не дуже, бо важкувато їх вигнати, якщо що.
Вона мені когось нагадує, мого батька, чи що. І того я тримаюсь від неї якнайдалі. Бо гарно бути чесним фермером у книжці чи на малюнку, а коли у тебе п’ятеро дітей, та в них руки до роботи на землі не з того місця ростуть? Ну як тоді? Були в нього якісь надії, мрії, а вийшов пшик. Бо в одного сина він ретельно втовкмачував ідеали свободи – сіра спинка, Джонні-повстанець і лежить десь у Вірджініі. А молодший, якого він виховував як добру людину, у дусі що всі ми діти Божі – вбиває індіанців вже років десять чи більше навіть, кавалерія! Слухняна старша сестра спитала, чи може піти покататись на ковзанах і бульк! А молодша сестра вийшла заміж за геодезиста і з ним мотається по майбутнім залізницям.
То ким виросте дитина цієї удовиці? Я не знаю. Я виріс убивцею. Робертса батьки хотіли бачити військовим. А він товщає та товщає, аж верхи сісти не може. Ми не знаємо, ким виростуть наші діти, а я ще й не знаю, чи є вони в мене. Я ж не тільки гуляв з сусідкою навколо ферми. Цікаво, що з нею трапилось?
Бо її родичі мені не сподобались. Ззовні гарна ферма, свинки рохкають, кури квокчуть, корова, ще й не одна, бо вони молоком торгують, не бідні. А от як побалакали зі мною, то я сів та думав, довго думав, аж годину. Якби не власна хата, я б від своєї майже нареченої утік би аж на Території та не повернувся б ніколи. Але тепер у них завжди буде нагадування про мене. Навіть якщо вони ту дитину віддадуть комусь або втоплять – вони все одно про мене вже не забудуть.
Але ж дивно, ранчо манюсіньке, і взагалі більше схоже на ферму. Нащо на такому крихітному клаптику землі фінансовий консультант? Удова не може купити картоплі? Робертс тільки чхнув у відповідь, мовляв, хто не розбирається у ринку землі, той їде чистити стайню. А потім доїв варення та все ж пояснив:
– Вона моя кузина, та ще й гарно готує. От ти коли-небудь їв варення з гарбуза?
Я й такого гарбуза не їм, а він про варення каже. Але це не відповідь. Їсти ми всі любимо, але нащо тоді тут я? Що то за гроші були та чого вони мічені? А стайню я вже годину назад вичистив.
– Вона продає те, що купив її чоловік, а будиночок такий маленький, бо їм так було зручно.
– То що ж він купив? Дивно якось, більше землі – більше худоби, багатше ранчо. А вона продає.
– Бо тут сталась дуже неприємна історія: її чоловік походив з багатої родини, успадкував гроші, одружився з нею, та вклав майже весь свій спадок у акції золотої жили. Жила вичерпалась. Але, поки в них були гроші, то він вкладав їх у геологічну розвідку. І він через оту розвідку знайшов ще одну жилу, тільки не золоту, а мідну. З цього удова та дитина і живуть. Ти не дививсь на варення, ти його їж.
Та їм, їм я те варення. Чого він мене їжею пхає? Солодке таке, жовте.
– Так от, – Робертс
