В якійсь мірі. (Наді.) Тільки заповнювати анкету треба не колективно, не хором. Ходімо, я краще посаджу вас в службову кімнату. Там вам ніхто не заважатиме.
Надя í Лариса виходять. Решта жінки розсідаються по диванах í кріслах, причому якось само собою виходить, що вони розбиваються на пари: обидві матері, дві гості í Віра з Аллою.
Перша гостя. А в тебе які погляди на шлюб?
ДРУГА ГОСТЯ. (Здивовано.) У мене? Ніяких. А які можуть бути погляди? (Трохи подумавши.) Щоб все було, як у людей.
Перша гостя. А для мене головне, щоб не пив. Щоб зовсім не пив.
АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. (Марії Миколаївні.) Уже за весілля червоніти не доведеться. Стіл на двісті гостей, í риба заливна, í язик… А торт – двадцять вісім кілограм! Моя гордість. У вигляді двох сплетених сердець. Весь кондитерський цех працював, дівчата навіть від вихідного відмовилися. Знаєте, такий блакитний í рожевий, блакитний í рожевий… А на горі… Ні, не буду говорити… Самі побачите, коли ми його на візку до зали вкотим.
МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. Даремно ви таке весілля закочуєте. Купецтво якесь. Краще було б віддати гроші молодим, нехай влаштовуються.
АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. Про гроші не ваша турбота. Хоча інші за дочками дещо дають, але я розумію – справа вдовина, та й професія ваша, вибачте, до грошей відношення не має.
МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. Ні, чому ж, я від своєї частки не відмовляюся…
АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. Ах, облиште, яка у вас може бути частка? Залиште її собі на шпильки та булавки. Гаряче теж буде. Я все думала – судак «орлі», або котлети по-київськи? А дівчатка кажуть – в чому проблеми, Антоніна Прокопівна? Зробимо í те, í інше.
МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. Весілля, по-моєму, справа сімейна, інтимна… Скликати цілу юрбу…
АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. Та мені б потім проходу не дали: шеф-кухар, а єдиному синові весілля не зробила! Мене все місто знає – як же я можу людей не порадувати? Ви побачите, в якому вигляді наші офіціантки сьогодні з'являться – всі у манікюрі, як на прийомі до персидського шаха.
МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. А як вони будуть вважатися – в гостях або на роботі?
АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. Хто чергує, ті на роботі, а хто вільний, ті, звичайно, в гостях. З чоловіками í все як годиться.
МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. (Зітхнувши.) Буде дуже весело.
АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. Ще б! (Відчувши іронію.) Але ви не думайте, що будуть тільки офіціантки. Я ж кажу, прийде все місто.
ДРУГА ГОСТЯ. (Першій.) Та, товста – мати нареченої, чи що?
Перша гостя. Не схоже. Молодої – поруч. А та, мабуть, Гришкина.
ВІРА. (Аллі.) З тих пір, як ти з Надею не працюєш, я з тобою í бачитися перестала. Ти чого з лікарні-то пішла?
АЛЛА. А що там гарного? Кров, гній, запахи, нічні зміни, люди похилого віку, які вмирають, стогони, скарги… Í платять гроші. Це для таких, як Надя, а не для нормальних людей.
ВІРА. (Усміхаючись) По-твоєму, вона ненормальна?
АЛЛА. Ну… Ти ж її знаєш. Не від світу цього…
