вони змогли? Що з ними трапилося? Як дійшло до того, що минулого сезону вони були просто добрими гравцями, а тут раптом стали геніальними?
Леґенда свідчить про те, що Лобан і Базиль перетворили футбол у науку – причому не стільки природничу, скільки точну. Вони, особливо Рудий, вірили в числа. Якщо результат гри виражається числами, то й досягається він через правильне оволодіння ними. А правильне оволодіння числами називається розрахунком. Процес полягав у тому, щоб розрахувати кондицію кожного гравця і співвіднести її пікові положення з календарем змагань. За діло взялася ціла бригада амбітних науковців – від біохіміків до кібернетиків. Учбово-тренувальний процес підпорядкували математичному моделюванню. Журналісти писали про цілий НДІ під дахом тодішнього «Динамо».
Ще одна леґенда пов’язана з тодішнім політичним укладом Української РСР. Перша Особа республіки, перший секретар ЦК Компартії України, Володимир Васильович (так само ВВ) Щербицький був неприхованим футбольним фаном. Згідно з леґендою, Лобан потрапляв до його кабінету навіть без попереднього оголошення. Цілі міністри годинами очікували високої аудієнції, поки Лобан вирішував з Босом матеріальні проблеми клубу і збірної.
Тому в радянському чемпіонаті-75 «Динамо» з Києва було вищим від усіх інших навіть не на одну, а на дві-три голови. Це були два різні футболи – динамівський та всіх інших. Користуючись аж такою перевагою, динамівці почали забавлятися з усілякими незвичайними штучками на зразок щохвилинного дозування ігрового часу, припливами і відпливами, аритмією, сплесками надактивності й відпочинковими паузами на полі під час гри. Фірмовим стилем киян став обов’язковий дуже потужний початок, швидкі два або й три голи (бажано десь до 30-ї хвилини) з подальшим відвертим дограванням на збереження. Іноді таке догравання починалося ще в першому таймі. З Москви їдко критикували їхній прагматизм – усе це позірне «зберігання сил для майбутніх матчів», усі їхні «виїзні моделі», увесь турнірний розрахунок за принципом «перемога вдома, нічия в гостях – і чемпіони».
9. Хай живе король!
Піковими матчами того року стали київська перемога 3:0 над «Ейндховеном» у півфіналі Кубка Кубків і дві перемоги над «Баварією» в матчах за Суперкубок.
Голландців було побито їхньою ж таки зброєю – тотальним футболом і виконавською самовідданістю. Якщо сьогодні переглянути забиті в тому матчі голи (Колотов, Онищенко, Блохін), то навіть попри факт, що відтоді спливло понад чверть століття, протягом яких Гра аж ніяк не стояла на місці, вони й досі видаються шедевральними фігурами найвищого пілотажу. Найцікавіше, однак, те, що саме цього результату – 3:0 – було наказано досягти. 4:0 з таким суперником був нереальний, а 2:0 замалий перед матчем-відповіддю в Ейндховені. 3:0 було саме те, що треба. У першому таймі слід було з перших же хвилин приголомшити і забити два, у другому зіграти більшими силами в захисті й забити ще один м’яч. Розрахунок на гру виправдався повністю. Поставлене
