можна сказати, билися майже суцільно пішими і зімкнутим строєм. Обидва війська брали гору поперемінно, залежно від просторості або тісноти поля бою. В останньому випадку перемагали римляни, в першому – парфяни, яким вдавалося з таким військом багато зробити, беручи до уваги, що захищається місцевість, тобто нескінченні рівнини, що лежать за тисячі миль від берега моря і пересічені річками, віддаленими одна від одної на відстані двох або трьох переходів. Міст в цій країні мало, населення рідке. Таким чином, римське військо, яке було важко озброєним і повільно наступало похідним порядком, могло просуватися вперед тільки з великим ризиком, тому що противником його була легка і швидка кіннота, яка сьогодні з’являлася в одному місці, а завтра виявлялася вже в іншому, на відстані п’ятдесяти миль. Це і допомогло парфянам, обходячись за допомогою однієї тільки кавалерії, знищити військо Марка Красса і ледь не погубити Марка Антонія.
Однак я вже сказав вам, що буду говорити зараз тільки про війська Європи; тому я обмежуся порівнянням установ греків і римлян із сучасними німецькими.
Повернемося тепер до іншого вашого запитання: про те, який лад або які природні причини створюють перевагу піхоти над кавалерією. Скажу вам, перш за все, що кіннота не може діяти в будь-якому місці, подібно піхоті. Коли потрібно міняти лад, вона відстає, тому що якщо при наступі необхідно раптом змінити напрямок, повернутися кругом, раптово рушити вперед після зупинки або настільки ж раптово зупинитися, то, звичайно, кінні не можуть виконати це з такою ж точністю, як піхотинці.
Якщо кіннота розладнана натиском ворога, то навіть при невдачі нападу в ній важко відновити порядок; з піхотою це буває вкрай рідко. Крім того, часто буває, що хороброму вершнику попадається полохливий кінь, а боягуз сидить на гарячому коні, – це порушує єдність строю і призводить до безладу. Немає нічого дивного в тому, що невеликий загін піхоти може витримати будь-кінний наліт: кінь – істота розумна, вона відчуває небезпеку і неохоче на неї йде.
Якщо ви порівняєте сили, які спрямовують коня вперед і утримують його на місці, то побачите, що стримуюча сила, безсумнівно, набагато більша, тому що вперед його штовхає шпора, а зупиняють – спис і меч. Досвід давнини і наших днів показує однаково, що навіть жменя згуртованої піхоти може відчувати себе спокійно, оскільки для кінноти вона непроникна. Не посилайтеся на стрімкість руху, який нібито так гарячить коня, що він готовий змести будь-який опір і менше боїться піки, ніж шпори. На це я відповім наступне: як тільки кінь помічає, що йому треба бігти прямо на виставлені проти нього вістря пік, він уповільнює хід, а як тільки відчує себе пораненим, або зупиняється зовсім, або, добігши до списів, повертає від них вправо або вліво.
Якщо ви хочете в цьому переконатися, пустіть кінь бігти на стіну, і ви побачите, що дуже мало знайдеться таких коней, які, підкоряючись вершникові, прямо ударяться об цю стіну. Коли Цезарю довелося битися в Галлії з гельветами,
