руках.
Білінг. Слухайте, слухайте!
Аслаксен(усміхається). Гм… (Показує на бюро). Перед вами на редакторському столі сидів наш місцевий губернатор Стенсюрд.
Білінг(спльовує). Тьфу! Перекинчик!
Говстад. Я не належу до тих людей, які вагаються, і ніколи таким не буду.
Аслаксен. Політик не повинен зрікатись нічого на світі, пане Говстаде. А вам, пане Білінгу, не завадило б цими днями прибрати трохи вітрила. Адже ви, що не кажіть, а добуваєтесь посади секретаря в магістраті.
Білінг. Я?..
Говстад. Ви справді добуваєтесь, Білінгу?
Білінг. Авжеж… чорт забирай… хіба ви не розумієте, що це для того тільки, щоб подратувати мудрих панів.
Аслаксен. Мені, звісно, однаково. Але коли говорять про мене, про мою боязкість та поміркованість, то я можу сказати тільки одне: політичне минуле друкаря Аслаксена відоме всім і кожному. У мене не було ніяких змін, хіба тільки став трохи поміркованіший, як бачите. Моє серце й надалі завжди буде з народом, але розум почасти схиляє мене й до тих, що держать владу, до тутешніх. (Виходить до друкарні).
Білінг. Чи не могли б ми якось його позбутись, Говстаде?
Говстад. Ви знаєте когось іншого, хто давав би авансом і на папір і на видатки щодо друку?
Білінг. Прокляття, що ми не маємо потрібного оборотного капіталу.
Говстад(сідає до бюро). Так, коли б ми його мали, то…
Білінг. А що, коли б вам звернутись до лікаря Стокмана?
Говстад (перегортає папери). А яка з того користь? У нього ж нічого нема.
Білінг. Так, але в нього в запасі добрий чолов’яга, старий Мартен Кийл – борсук, як вони його звуть.
Говстад(пише). А ви певні, що в того щось є?
Білінг. А щоб я так жив, якщо нема! І якась частина всього конче перепаде й родині Стокманів. Повинен же він подумати, що треба забезпечити хоч би дітей у всякому разі.
Говстад(напівобернувшись). Ви на це розраховуєте?
Білінг. Розраховую? Звісно, що я ні на що не розраховую.
Говстад. І добре робите. На посаду в магістраті вам нічого сподіватись. Можу вас запевнити, що ви її ніколи не дістанете.
Білінг. Ви гадаєте, що я сам цього не знаю добре? Але для мене саме те й важливо, щоб я її не дістав. Такі речі тільки розпалюють бойовий запал. Дістаєш ніби новий запас жовчі. А це дуже потрібно тут, у цьому воронячому кутку, де зрідка трапляється щось таке, що може зачепити людину.
Говстад(пише далі). Так… так.
Білінг. Ну, вони незабаром про мене почують. А тим часом треба піти й написати відозву до домовласників. (Виходить до кімнати праворуч).
Говстад(сидить коло бюро, гризе ручку й поволі промовляє). Гм… так. (Стукають). Прошу!
Петра входить із дверей, що вглибині ліворуч.
Говстад. Як, це ви? Зайшли сюди до нас?
