не соромлячись мене. Я спробую зіграти на своїй скрипці баркаролу з «Казок Гофмана». За п’ять хвилин повернуся за вашою остаточною відповіддю. Ви добре втямили альтернативу, чи не так? Або ви, або камінь.
Шерлок підійшов до стіни, узяв скрипку і пройшов повз відвідувачів. Кілька хвилин по тому через зачинені двері спальні ледь чутно зазвучала жаліслива мелодія.
– В чому справа? – запитав Мертон стурбовано, коли його супутник обернувся до нього. – Він знає про камінь?
– Він забагато знає, можливо, навіть усе.
Жовтувате обличчя боксера стало блідим, як сметана.
– Айкі Сандерс видав нас.
– То це він? Я йому голову відірву, навіть якщо мене за це повісять.
– Нам це не надто допоможе. Необхідно вирішити, що робити зараз.
– Стривайте, – промовив боксер, підозріло поглядаючи на двері спальні. – Він хитрий лис, на будь-що здатен. Він, часом, не підслуховує?
– Як він може підслуховувати під цю музику?
– Маєш рацію. Можливо, хтось стоїть за фіранкою. Занадто багато їх у цій кімнаті.
Він озирнувся і раптом уперше побачив манекен біля вікна і застиг, вказуючи на нього, не в змозі й слова промовити.
– Це лише манекен, – пояснив граф.
– Підробка, правильно? Але вражає! Мадам Тюссо навіть позаздрила б. Як живий, одяг та все інше. Але чорт побрав би ці фіранки!
– Дайте їм спокій! Ми ж марнуємо час, а його в нас небагато. Він може заарештувати нас за цей камінець.
– Дідька лисого, він не зможе!
– Але він дозволить нам утекти, якщо скажемо йому, де камінчик.
– Що! І відмовитися від нього? Відмовитися від ста тисяч фунтів?
– Так, іншого виходу немає.
Мертон почухав свою коротко підстрижену потилицю.
– Він там сам. Якщо його вбити, нам не буде чого боятися.
Граф похитав головою.
– Він озброєний і готовий до нападу. Якщо ми його застрелимо, то навряд чи вдасться звідси вибратися. Крім цього, цілком можливо, що поліція вже знає, які у нього є докази. Стривай! Що це?
Від вікна почувся якийсь неясний звук. Обидва чоловіки стрепенулися, але надалі все було тихо. За винятком однієї дивної фігури, що сиділа в кріслі, кімната, безумовно, порожніла.
– Це щось на вулиці, – сказав Мертон. – А тепер погляньте сюди, шефе, у вас є мізки. І ви можете зрозуміти як нам звідси вибратись. Якщо мої кулаки зараз ні до чого, вирішувати вам.
– Я дурив і розумніших чоловіків, ніж він, – озвався граф. – Камінець тут, у моїй потаємній кишені. Я не ризикую залишати його деінде. Його можна сьогодні ж переправити з Англії та розпиляти на чотири частини в Амстердамі вже до неділі. Він нічого не знає про Ван Седдара.
– Я думав, що Ван Седдар поїде наступного тижня.
– Він мусив, але тепер має плисти наступним пароплавом. Комусь із нас необхідно
