позбавити мене доступу до комп’ютерної мережі палацу й до зовнішнього зв’язку. Логічно припустити наступний крок – штурм палацу, інакше все, зроблене до того, втрачає сенс. Макровір не дурень, він розуміє, що я не сидітиму, склавши руки, і знайду спосіб зв’язатися з вірними людьми. Не думаю, що варта зможе довго опиратися його вірусникам, а підмогу викликати я не можу – немає зв’язку. Звідси висновок: вам треба негайно залишити палац, якщо це ще можливо, якщо ж ні, то змішатися з покоївками й куховарками й піти звідси після штурму. Ви в жодному разі не повинні потрапити в лапи Макровіра. Найпростіший спосіб захопити всю країну без втрат – створити видимість законного переходу влади. А це значить, що він захоче одружитися або з тобою, моя дорога дружино, коли ти будеш удовою, або з тобою, моя дорога доню.
– Тату, а ти?
– Королям у полон потрапляти не годиться. Як ти кажеш, моя люба Маплато, це порушення протоколу. Дорогі й кохані мої дівчатка, я чесно й відверто описав ситуацію. Ви маєте дати мені слово, що якщо палац буде взято штурмом, ви докладете всіх зусиль і підете звідси, що б зі мною не трапилося. Поки ви на волі, значить, є надія врятувати Заекрання. А ми маємо думати насамперед про глюків – це наша турбота, це наш обов’язок. Маплато?
– Даю слово, – твердо промовила королева.
– Інформо?
– Тату…
– Інформо, обов’язок королів насамперед думати про свою країну й підданих. Я сподіваюся, що ти принцеса справжньої королівської крові. Ну? – вимогливо запитав Великий Процесор.
– Даю слово… – ледь чутно прошепотіла Інформа.
– Голосніше! Кого ти боїшся?
– Даю слово! – дзвінко вигукнула Інформа й відвернулася, щоб ніхто не побачив сльози в її очах. Хто його знає, може, поява таких сліз – це теж порушення протоколу?
– Добре. Я сподіваюся на вас, мої милі й любі дівчатка. А тепер ідіть і перевдягніться. Утім, Інформі й перевдягатися не треба. Прощавайте.
Великий Процесор по черзі ніжно поцілував двох найближчих людей.
– Я не хочу «прощавайте», тільки «до побачення», – Інформа спробувала посміхнутися, але це їй погано вдалося.
– Добре, доню, нехай буде «до побачення».
Королева й принцеса вийшли. Великий Процесор кинувся до вікна й уважно оглянув площу, що розстелялася перед палацом. У будинках, розташованих навколо площі, нормально працювали магазини. Площею гуляють люди, між якими спритно крутилися лоточники із закусками й напоями. Кілька натягнутих наметів, у яких можна було сховатися від сонця й випити келих холодного пива або води. Фотографи, які зазивають клієнтів. Наче все, як завжди. Але придивившись, Великий Процесор помітив, що більшість людей чітко дотримуються свого місця, не віддаляючись від нього більше ніж на чотири-п’ять кроків. У лоточників товар чомусь був накритий накидками з білої щільної тканини, а самі вони були молодими й бравими хлопцями, і тільки ходили вперед і назад, але нічого не продавали. Усі намети сьогодні чомусь були розташовані точно навпроти входів до палацу. Одже,
