із вовків намагається обійти його та напасти збоку. У його свідомості вималювалася схема планованої атаки. Коли вовк збоку стрибнув, Квутеґ плигнув також. Заховавшись від зграї за деревом, він схилився над відокремленим вовком, обіруч ухопив його за задню лапу й закрутив пійманою твариною, наче ціпом, що змусило інших розбігтися. Звір виявився легшим, ніж він очікував, тож Квутеґ був майже задоволений зміною подій і вимахував своїм живим києм, молотячи нападників та обертаючись, немов дервіш. У вируванні розбив черепи двом вовкам, але не міг захищатися з усіх боків. Худий самець стрибнув йому на спину, відкинувши до дерева, і Квутеґ випустив свого кия.
– Біжи! – гукнув він.
Зграя знову пробилася до нього, і Квутеґ впився зубами в горлянку худого самця. Прокушував її, вклавши в це зусилля весь свій відчай. Вовча кров приснула йому на обличчя й осліпила. Заточившись, не розрізняючи, у який бік рухається, Квутеґ піймав ще одного вовка. Частина зграї розбіглася, крутячись і перетворившись на верескливий натовп, дехто напав на поранених товаришів. Але більшість зграї далі зосереджувалася на здобичі. Вовчі зуби з обох боків розірвали горлянку Квутеґа.
Сіона теж почула крик Ульота, тоді безпомильну тишу, потім виття зграї, коли вовки відновили погоню. Її охопила така лють, що здавалося, ніби вона може через неї вибухнути. Ульота взяли в цю вилазку завдяки його аналітичним здібностям, умінню розгледіти ціле, виходячи з окремих частин. Це Ульот, витягши незмінний збільшувач зі свого пакета, дослідив два дивні томи, які вони знайшли між планами Цитаделі.
– Думаю, що це шифр, – сказав Ульот.
І Раді, бідолашний Раді, що загинув першим з їхньої групи… Раді сказав:
– Ми не можемо дозволити собі додатковий тягар. Викинь їх геть.
– Несуттєві речі так не ховають, – заперечив Ульот.
Квутеґ підтримав Раді:
– Ми прийшли по плани Цитаделі й маємо їх. А ці томи надто важкі.
Але Сіона погодилася з Ульотом.
– Я понесу їх.
На цьому суперечка вичерпалася.
Бідний Ульот.
Усі знали, що він найгірший бігун у команді. Багато в чому Ульот був повільним, але годі було заперечити ясність його мислення.
Він гідний довіри.
Ульот був гідним довіри.
Сіона опанувала свій гнів і використала його енергію, щоб прискорити темп. Дерева в місячному світлі пролітали повз неї. Вона ввійшла в понадчасову порожнечу бігу, де не було нічого, крім її власних рухів, а її тіло робило лише те, що було закладено в ньому на рівні рефлексів.
Коли вона бігла, чоловіки вважали її прекрасною. Сіона це знала. Її довге темне волосся було міцно зв’язане, щоб не вповільнювати руху, розвіваючись на вітрі. Вона назвала Квутеґа дурним, коли той відмовився наслідувати її стиль.
Де Квутеґ?
Її волосся було не таким, як у Квутеґа. Мало глибокий
