style="font-size:15px;"> убий убий убий його!
Більше не маючи сил терпіти, Бенджамін загарчав і зіскочив із драбини. Від поштовху драбина похилилася та гримнулася на підлогу. Пальцями лівої руки Бенджамін дряпав голову; права рука (палець – вж-ж-ж-ж-ж! – не відпускав кнопку) описувала кола у повітрі.
– Бенджі?
Бенджамін рикнув і втупився в напарника так, ніби бачив його вперше.
– Що з тобою, аміґо? – слова обривалися в горлі Тьяґо. Він ступив крок назад, а тоді інстинктивно потягнувся рукою до хрестика на шиї. – Свята Маріє, це… не… ти… – слова перейшли в булькотання. Тьяґо подивився на Бенджаміна, який одночасно був йому і босом, і другом, і несподівано збагнув, що перед ним щось невідоме, що Бенджаміна більше немає, що на його місці стоїть… стоїть… Тьяґо не знаходив слів, щоб описати потвору з кривавими очима, яка, ледь нагнувши голову, розглядала його. І не випускала з правої руки ввімкнений електродриль. – Бенджі… що з-з… т… твоїм-ми очим-ма?
Вж-ж-ж-ж-ж…
Бенджамін Лусіано накинувся на Тьяґо настільки стрімко, що останній не встиг ані ухилитися, ані підняти руки, щоб принаймні спробувати захистися. Невисокий і худорлявий Тьяґо Лопес ударився спиною об стіну і, соваючи ногами, з’їхав на підлогу. Значно важчий Бенджамін наліг на напарника, витискаючи залишки повітря з його грудей, і приставив до скроні свердло.
УБИЙ УБИЙ УБИЙ
Вж-ж-ж-ж-ж-ж-ж-ж…
– БЕНДЖІ?! – обличчя Тьяґо побагровіло від страху.
На руці, що стискала інструмент, здулися жили, передпліччя тремтіло, кінчик свердла двічі поспіль зачепив скроню. Бризнула кров, оголилася кістка.
– ЩО ТИ РОБИШ?! ПУСТИ!!! – Тьяґо Лопес обмочився і запручався. Безрезультатно: Бенджамін тримав його, наче в лещатах. – ХТО ТИ?!. БОЖЕ, НІ!!!
ВЖ-Ж-Ж-Ж-Ж-Ж-Ж!.. Із байдужим, замалим не апатичним виразом обличчя Бенджамін натиснув на інструмент. Восьмиміліметрове свердло з тупим страхітливим чавканням проламало кістку й увійшло в мозок. Відвідними каналами ринула мозкова речовина впереміш із кров’ю. Тьяґо Лопес верещав рівно дві секунди, після чого звірячий репет обірвався, і тільки ноги задригались у конвульсіях.
Бенджамін ще півхвилини водив свердлом вгору-вниз, зосереджено розсвердлюючи отвір. Шматки мізків і крихітні уламки черепа розліталися навсібіч, сірувато-рожевими бризками лягаючи на стіни, підлогу, обличчя Бенджаміна…
Бенджамін Лусіано так і не зрозумів, чому прикінчив Тьяґо. Власне, у нього не було часу. Приблизно через секунду після того, як його товариш припинив кричати, Бенджамін перестав розуміти взагалі. Чоловік перетворився на нечутливу оболонку, бездушний панцир із химерним, але, ніде правди діти, напрочуд владним голосом у голові.
VI
П’ятниця, 9 січня, 18:07 (UTC – 5).
Ґуаякіль, Еквадор
Упродовж двадцяти хвилин, що минули, Ейнджел Льюїс, двадцятивосьмирічний начальник відділу кредитування ґуаякільського
