на зовнішніх обставинах – і уникаєте загострення конфлікту.
Це запитання миттєво стабілізує вашу свідомість – ніби човен, який дуже розгойдався, зненацька щось зупинило. Ви збиралися нагримати на колегу через погано виконану роботу? Запитайте себе: «Що я роблю й чому?» Це аж ніяк не означає, що ви не можете дорікнути некомпетентному колезі, – на здоров’я, він, напевно, на це заслуговує. Але імовірніше, що ця розмова піде вам на користь, якщо спочатку ви замислитеся над цим запитанням.
Навіть якщо ви вирішите не стримуватись у поведінці чи словах, у цій ситуації у вас буде значно більше контролю. Якщо ви не застосуєте цей прийом, ваша поведінка буде зумовлена неврівноваженістю та спантеличенням. Спробуйте намалювати коло в хиткому човні – нічого не вдасться! Лише гістряки на папері.
Блокатор нунчі 5: індивідуалізм цінують більше, ніж колективізм
У Кореї, коли дитина вередує, наприклад, у черзі до буфету й починає скиглити: «Скільки нам ще чекати? Я їсти хочу!», її батьки не скажуть: «Ти ж мій бідолашечка! Ось, у мене виноград є, ягідки вже навіть навпіл порізані…» Вони скажуть: «Ти що, єдина людина у світі?» (Корейською це звучить приблизно так: «Сесан е нуу ман ісо?») Ця фраза – дуже поширений батьківський докір. Інакше кажучи: «Слухай, малий, усі в цій черзі голодні, і ти зрозумів би це, якби нунчі мав». Або інакше: «Ти не пуп землі!» Цей принцип відіграє надзвичайно важливу роль у вихованні корейських дітей – і є наріжним каменем для нунчі.
Корейці навчають цього малечу різними способами. Наприклад, у корейських школах зазвичай немає прибиральників. Учні розподіляються на групи й по черзі прибирають у класі щодня після навчання. Робиться це для того, щоб діти засвоїли декілька важливих уроків. По-перше, дитина розуміє: що більше вона охайна, то менше їй прибирати. По-друге, так діти сприймають свій клас як єдиний колектив: що добре для однієї дитини – добре і для решти.
2017 року мережею розійшлося вірусне відео аварії у довгому тунелі у Південній Кореї. За однісіньку хвилину всі автівки в тунелі утворили «рятівний шлях», щоб бригада швидкої допомоги могла під’їхати до місця аварії без зволікань. Кожен водій поквапився скерувати свою машину праворуч і припаркував її біля стіни тунелю, щоб звільнити середину дороги. Є подібні приголомшливі відео про аварії в Китаї та Німеччині. Таке можливо лише в культурі, де цінують не тільки індивідуалізм, а й колективізм.
У деяких культурах – де індивідуалізм відіграє найважливішу роль – такий «рятівний шлях» ніхто не створив би. Дуже багато водіїв не мали б достатньо нунчі, щоб зрозуміти дії інших. Або вони помітили б, як деякі автівки паркуються біля стіни, і подумали б: «Що ці йолопи роблять? О, чудово, дорога вільна, я цей тунель миттю проскочу! Ура!» І в тому, що бригада швидкої допомоги не змогла під’їхати до місця аварії, були б винні саме вони. Вітаю, убивці!
Для багатьох з нас слово «колективізм» лайливе. Дехто,
