до них, та коли ми бачимо, як у торговця вони сотнями кишать у великих слоїках, де звичайно консервують огірки, в нас опускаються руки.
Обидва недоліки об’єднуються в третій. «Єврейки» можуть обійтися без того юнака на передньому плані, який у середині своєї розповіді звичайно приваблює до себе кращих і веде їх у чудовому радіальному напрямку до меж єврейського кола. І саме цього ми й не хочемо збагнути – того, що розповідь може обійтися без цього юнака, тут ми помилку скоріше відчуваємо, ніж бачимо.
28 березня. Художник П.-Карлін, його дружина, два широкі, великі передні верхні зуби надають масивному й досить пласкому обличчю загостреного вигляду, пані гофрат Б., композиторова мати, міцний кістяк якої від старості випирає так, що вона схожа на чоловіка, принаймні коли сидить.
Відсутні учні завдають д-рові Штайнеру дуже багато клопоту. – Коли він виступає, довкола нього так і товпляться покійники. Жадоба до знань? А чи вони, власне, їм потрібні? Очевидно, таки потрібні. – Спить дві години. Відколи йому якось відімкнули електричне освітлення, завжди носить із собою свічку. – Був дуже близький до Христа. – Поставив у Мюнхені свою п’єсу (можеш вивчати її цілий рік, однаково не зрозумієш), костюми намалював сам, музику написав сам. – Повчав якогось хіміка. – Льови Сімон, торговець милом у Парижі, Quai Моnсеу, діставав від нього найкращі ділові поради. Перекладав його твори французькою мовою. З цього приводу пані гофрат занотувала до свого записника: «Як пізнати найвищі світи? У С. Льови в Парижі».
У Віденській ложі є один теософ, здоровенний шістдесятип’ятирічний чолов’яга, колись непросипущий п’яниця з величезною головою, який постійно вірить і постійно сумнівається. Про нього розповідають веселу історію: колись під час одного конгресу в Будапешті місячної ночі за вечерею на Блоксберзі до товариства несподівано вийшов д-р Штайнер, і той теософ з переляку сховався з кухлем за пивною бочкою (хоч д-р Штайнер за таке й не розгнівався б).
Може, він і не найбільший із сучасних дослідників духу, та тільки на нього покладено завдання об’єднати теософію з наукою. Тим-то він і знає все. – Якось до його рідного села прийшов один ботанік, великий знавець окультних наук. Він його й просвітив. – Що я знайду д-ра Штайнера, жінка витлумачила мені як початок ретроспективної пам’яті. – Лікар тої жінки, коли в неї виявилися симптоми інфлуенци, спитав у д-ра Штайнера про засіб, прописав його, і відразу її вилікував. – Одна француженка, прощаючись із ним, сказала: «Аи revoir». Він помахав рукою в неї за спиною. Через два місяці вона померла. Ще один такий випадок у Мюнхені. – Один мюнхенський лікар зціляє фарбами, що їх призначає д-р Штайнер. Він посилає також хворих до пінакотеки, прописуючи їм зосереджено стояти по півгодини чи й довше перед певною картиною.
Загибель Атлантиди, загибель Лемурії, а тепер – загибель через егоїзм. – Ми живемо у вирішальний час. Дослід д-ра Штайнера вдасться, якщо тільки не візьмуть гору
