впевнений, що розумію вас.
– Ви все дуже добре розумієте, пане Кліфтон. Правда в тому, що ви щось вивідуєте й абсолютно не зацікавлені в моєму театрі. Те, що ви хочете дізнатися насправді, чому хтось готовий заплатити один мільйон шістсот тисяч фунтів за ферму «Шифнал», коли ніхто більше не виявляє бажання викласти й близько цієї суми. Я маю рацію?
– Авжеж, – визнав Себ. – І якби я дізнався відповідь на це запитання, впевнений, що мій банк зробив би значну пожертву на ваш новий театр.
– Коли ви станете старим, пане Кліфтон, а це колись станеться, то одного дня з’ясуєте, що маєте вагон часу, особливо якщо провели активне та гідне життя. Тож коли хтось занадто багато править за ферму «Шифнал», моя цікавість зростає, і я вирішив витратити частину свого вільного часу, намагаючись з’ясувати причину. Як і будь-який хороший детектив, я став шукати підказки, і можу вам сказати, що після шести місяців старанних досліджень, що дали найнеймовірніші результати, тепер знаю достеменно, чому хтось готовий заплатити такі шалені гроші за ферму «Шифнал».
Себ відчув, як його серце затріпотіло.
– І якщо ви хочете дізнатися про те, про що дізнався і я, ви не просто зробите значну пожертву на шкільний театр, а профінансуєте весь проєкт.
– Але що буде, коли ви помиляєтесь?
– Це ризик, який вам доведеться взяти на себе, пане Кліфтон, адже до закінчення торгів залишилося усього кілька днів.
– Тоді й ви маєте бути готові ризикувати, – сказав Себ, – адже я не маю наміру розлучатися з більш ніж вісьмома тисячами фунтів, якщо інформація виявиться некорисною.
– Перш ніж погодитися на це, настала моя черга поставити вам запитання.
– Будь ласка, – погодився Себ.
– Чи не пов’язані ви часом з письменником Гаррі Кліфтоном?
– Аякже, він мій батько.
– Я так і думав, бо побачив подібність. Хоча я ніколи не читав жодної його книжки, проте з великим зацікавленням стежу за його кампанією з визволення Анатолія Бабакова, і якщо Гаррі Кліфтон – ваш батько, це для мене найкраща рекомендація.
– Спасибі, – подякував Себ.
– А тепер сідайте, молодий чоловіче, бо час грає проти нас.
Себ присів на краю сцени, і Свонн докладно розповів йому про своє ретельне дослідження, яке він проводив упродовж останніх шести місяців, що привело його лише до одного висновку – висновку, якому Себу нічого було закинути. Він зістрибнув зі сцени.
– Чи можу я поставити вам ще одне питання, перш ніж поїхати?
– Певна річ, молодий чоловіче.
– Чому ви не розповіли Коллінґвуду про те, про що дізналися? Зрештою, він не мав би тратити ні пенса, якби йому не довелося платити, доки не виявилося, що ви маєте рацію.
– Я вчив Дена Коллінґвуда, коли він навчався в гімназії, – пояснив Свонн. – Ще тоді він був жадібним і дурним хлопчиком і з часом не став кращим. Його не цікавило те, що я можу йому розповісти, він просто відмовив мені в пожертві
