нформаційні сюжети швидкого приготування відіб’є бажання розбиратися в драматичних нюансах та режисерських знахідках старих фільмів.
Всупереч цьому кінематограф був і залишається головним мистецтвом новітньої доби, а відтак є нашим сучасником, якщо не культурним візіонером. Кращі його зразки навдивовижу легко зображують динаміку часу та мінливість цінностей, а найголовніше – залишаються найефективнішим збудником емоцій людини.
Це вже моя друга книга про кіно. Але як і в першій, ми знову говоритимемо тільки про хороші фільми, створені колись і зовсім нещодавно. Її тексти свідомо написані в особливому жанрі, який поєднує есеїстику, роздуми та власне кіноаналіз. Форма цих текстів народилася з усвідомлення, що сьогодні про кіно потрібно писати по-іншому – коротко, натхненно, доступно, але без втрати об’єктивності. Адже моєю метою було звернутися до широкого кола глядачів: тих, хто вже любить кіно й хоче більшого, і тих, хто наосліп шукає цю любов у величезному безсистемному кінопросторі, втрачаючи дорогоцінний час і настрій.
Структура книги лише частково продовжує попередню, але неодмінно залишає свободу читання: швидкого, щоб ледь вгамувати голод перед вечірнім переглядом, або ж повільного, коли смакуються слова та образи, а перегляд відкладається до особливого настрою.
Цими текстами-імпульсами я намагаюся спонукати вас до свідомого вибору фільмів для перегляду. І якщо кожен текст ви зможете прочитати за дві хвилини, то скільки триватиме післясмак фільму – залежатиме від моєї вправності зі словом. У цьому моє найбільше хвилювання й відповідальність.
Я не покладався у своєму виборі на рейтинги й топ списки, тому що майже втратив до них довіру. Головним критерієм була художня й змістовна якість фільму, а також той духовно-емоційний вплив, який він здатний справити на глядача. Серед фільмів ви зустрінете не лише відомі, але й справжні перлини, які кон’юнктура кіноринку несправедливо заштовхнула в забуття. Тобто, вас чекає не лише перепрочитання визнаної класики, але й відкриття таких фільмів, до яких в самостійному пошуку було б вкрай складно дістатися.
Зрештою, мені хочеться, щоб ви розглядали цю вже другу книгу як ненав’язливе запрошення у світ хорошого кіно, делікатне щодо ваших смаків і приватного часу.
Для мене ж ця книга – завершення важливого етапу на довгій дорозі з кіно. Сподіваюся, що для когось із вас вона стане початком власного шляху. І любові, звичайно. Бо без любові до кіно ані слова в цій книзі не було б написано…
Кіномедитації
5 x 2
(режисер Франсуа Озон, Франція, 2004)
Подружнє життя вразливе немов дощова крапля, що тремтливо звисає з пелюстки. Інколи достатньо навіть незначного поштовху на периферії спільного життя, щоб її досконала форма, виплекана мріями, важко зірвалася й розбилася на тисячі кришталиків гірких спогадів.
Майже кожен долучається до великої гри в маленьке подружжя. Відтак, звідусіль можна почути легковажні поради щодо рецептів його тривкості чи причин руйнування. Насправді ж лише окремі – обдаровані талантом уважності та відвагою до правди – можуть передбачити траєкторію подружжя в темряві ночі майбуття. І ще менше з них віднайдуть магнетичної сили слова, які допоможуть відвести від прірви.
Отаке вміння побачити невидиме за реальною оболонкою подружнього життя і є критерієм справжнього митця – чи то письменника, чи то режисера.
Серед таких, наділених особливою психологічною здатністю бачити невидиме, видатний французький режисер Франсуа Озон володіє ще й тихим талантом невтручання. Він делікатно уникає акустичності маніфестів та кришталевої прозорості теорій, розуміючи марність накладення великої матриці теорій на практику малої людини.
Натомість він надтонким скальпелем надрізає оболонку приватності подружнього життя і, немов нейрохірург, виявляє нам його невидиму психологічну систему. Генієм свого уважного розуму він освітлює приховані причини його невдач, про які часто не здогадуються навіть самі учасники.
Кіно, на відміну від психотерапії чи медицини, дозволяє виявити надтонкі нюанси спільної історії чоловіка та жінки, приховані в жестах, побутових словах, відсторонених діях, навіть декораціях предметного світу, які слугують якщо не причинами, то вже точно ознаками нестримного руйнування сім’ї. Саме таку здатність виявляють кращі фільми режисера.
Стрічка під дивною назвою «5 х 2» знята в найбільш плідний та найсильніший період творчості режисера. Того ж року він завершив психологічний трилер «Басейн», а дещо раніше – драму «Під піском». Саме ця тріада фільмів зробила Озона кращим режисером Франції та чи не лідером авторського кіно у світі.
Фільм «5 х 2» – найяскравіший приклад занурення в судини подружнього життя. Побудована за реверсною за хронологією структурою, вона простежує п’ять епізодів з життя молодої сім’ї (звідси й «5 частин» для
