звідси!Кассандра
Ні, я не піду,
я мушу надивитись на Долона,
бо… ні, нічого… тільки надивитись.
Я не піду… не можу… ти ж іди,
коли ти хочеш.
Поліксена
Я з тобою буду,
самій же так тобі не випадає.
Кассандра
Кассандрі байдуже, що випадає,
що ні, – вона лиш те чинити мусить,
що їй на долю випало.
Тим часом гурток скінчив нараду і розійшовся. Долон, зоставшись без товаришів, наближається до обох царівен.
Долон
Царівни,
вітаю вас.
(Хоче йти далі.)
Кассандра
Долоне, стій!
Долон
Що скаже
мені царівна:
Кассандра
(збентежена, шукає, що б спитати. Вона увесь час, поки говорить з Долоном, має покривало низько спущене на очі, так що обличчя її сливе не видко)
Я… хотіла, власне…
тебе спитати… чи тобі до мислі
були дари на поминках у нас
по Гекторові?..
Долон
(трохи здивовано)
Так, я дуже вдячен
за ласку та за шану.
Кассандра
Чом же ти…
не взяв тепер того щита з собою?
Долон
А нащо був би щит?.. Чи ти на здогад,
пророчице?
Кассандра
(злякано)
Ні, ні, Долоне, ні!
Долон
(замислений)
Се правда, я піду в непевну путь…
та тільки щит розвідачу завада…
Я ж мушу крадькома зайти у табор
ахейський, поночі усе розвідать,
підслухати наради й повернутись
теж крадькома.
Поліксена
Прости, воно не личить
до справ громадських дівчині втручатись, –
але спитаю, нащо молодого
тебе старіші на таке обрали?
Долон
Бо молодий ходу звиннішу має,
ступає легше
(сміється)
і втікає швидше!
Кассандра
(впівголоса, до себе)
Як можна ще втекти!
Долон
Що ти сказала?
Кассандра мовчить.
Я знаю, я на те не заслужив,
щоб ти слова на мене витрачала…
а тільки я хотів… Ні, я не вартий…
Вітаю вас, царівни…
(Похиливши голову, налагоджується йти.)
Кассандра
Постривай!
Що ти хотів?
Долон
Спитати…
Кассандра
А, спитати!
Ні, не питай, я не люблю питання.
Долон
То я таки піду…
Кассандра
Питай,
