пісні, запозичені композитором із відомих йому на той час друкованих збірників: «Народні мелодії з голосу Лесі Українки» (К., 1917), А. Конощенко «Українські пісні з нотами» (Одеса, 1902, 1909, Київ, 1904), К. Поліщук-Остапович «Збірник найкращих українських пісень з нотами» (К. 1913. – Ч. І. 3, 4), І. Демченко «Українське весілля» (Одеса, 1905) та рукописний зошит «23 пісні». Коли текст був відсутній або неповний, Леонтович дозволяв собі дописувати або доручав зробити це товаришам. Тому автентичність його творів інколи важко встановити.
Існує чимало припущень музикознавців, де саме Микола Леонтович міг почути вперше щедрівку і записати її. Одне з них – не деінде, а на Хмельниччині у невеличкому селі Підлісці, що на Ізяславщині. Саме звідки родом його дружина Клавдія Жовткевич. Так, деякі дослідники відносять перші варіанти обробки «Щедрика» Леонтовичем до 1901–1902 років, коли він познайомився зі своєю дружиною. Інша частина дослідників вважає, що першоджерелом «Щедрика» була обрядова пісня а сареllа, записана К. Поліщуком та М. Остаповичем у м. Краснопіль Житомирського повіту на Волині.
Хоча волинська версія могла стати однією зі складових частин мелодії, однак не була єдиною її основою. М. Леонтович ще декілька разів вертався до цієї теми: в 1906–1908 роках, 1914 році, 1916 році, 1919 році. У 1910 р. композитор, за згадкою Болеслава Яворського, розпочав поліфонічні вправи з мотивом-оstinato[4] «Щедрик».
Микола Леонтович обрав знайомий із дитинства фольклорний зразок, що побутував на Поділлі. Приблизно 1916-го року він знайомиться з ним зі «Збірничка найкращих українських пісень з нотами» 1913 р., ч. ІV К. Поліщука – М. Остаповича (№ 23, с. 18). Так, на рукописі «Щедрика», надісланого О. Кошицю, стоїть дата 18 серпня 1916 р. І як дослідив Я. Юрмас (Юрій Масютин) текст взято саме з цієї збірки. На думку В. Кузик, композитор у збірці К. Поліщука – М. Остаповича взяв тільки слова, записані збирачем на Волині в м. Краснопіль Житомирського повіту. Слова завше запам’ятовуються гірше, аніж наспів.
Знайомство з надрукованим текстом дало митцю простір для більш широкого розгортання музичного матеріалу. Так, опрацювання митцем «Щедрика» продовжувалося шість років і ознаменувалося успіхом у Києві в Різдвяних концертах студентського хору під орудою О. Кошиця. Зрештою, уже перші дослідники творчості Леонтовича зазначали: «Щедрик» – то не розкладка пісні, то самоцінний музичний твір, який осяяно променем генія і який вартий зайняти (і займе) не останнє місце в світовій музичній скарбниці» (Козицький П. О. «Творчість Миколи Леонтовича», 1923 р.).
Феноменальний успіх у Києві в Різдвяних концертах хору студентів Свято-Володимирського університету під орудою Олександра Кошиця 29 грудня 1916 р. (за старим стилем) став для «Щедрика» М. Леонтовича першим щаблем сходження до світової слави.
Ще за життя композитора «Щедрик» набув широкої популярності в Україні і багаторазово виконувався музичними колективами в різних аудиторіях. Твір Леонтовича під час Української
Остинато – прийом, заснований на багаторазовому повторенні в музичному творі будь-якої мелодичної або ритмічної фігури, гармонійного обороту, окремого звуку. Разом із вільним розвитком в інших голосах, виконує важливу формотворчу роль.
